Ви відійшли за синій небокрай,
А слава Ваша по цей день жива.
І пам’ятає Вас наш милий край,
А я присвячую такі слова.
Великі орачі мого народу,
Які тягли свій плуг при вранішній зорі,
Щасливі діти роменського роду,
Що йшли у віковічній борозні.
Ви брали від землі снагу і віру,
У світле майбуття у променях віків.
І полум’ям сердець своїх пробуджували ліру,
З любов`ю до прийдешніх поколінь.
Ви брали від землі любов і силу.
Вони на крилах Вас усе життя несли.
Забрали ж Ви з собою у святу могилу
Лише любов до української землі.
Ви сіяли добро, тепло і ласку
До рідної землі, до материнських рук.
І пісню Вашу, наче дивну казку,
Ми слухали, неначе серця стук.
У роменські серця вселяли Ви надію,
Романтики Ромен, художники життя!
Співали Ви про українську мрію,
Ніколи Вам не буде забуття.
Талант, як чайка одинока, в небі синім плине,
І плинуть вслід за нею і століття, і літа.
Ніколи дума Ваша не загине,
Поки буде жива українська душа!
Олександру Жалку
Якщо ім’я ти Олександра носиш,
То маєш бути лицарем ти справжнім,
Бо маєш дух високий, а не неба просиш,
Коли зазнаєш ти дрібного спотикання.
Так пронеси через усі свої літа достойно
Кришталь і міць ти лицарського духу,
І гордим будь, та не хворій ти на гординю,
Вір лиш очам своїм і серцю, а не слуху,
Не розміняй на розкіш, ласощі, вино та насолоду
Любов до матері, Вкраїни та честь і славу лицарського роду,
Цінуй життя, кохання та жіночу вроду, а щонайперш – свободу!
2011 р.