Іван Рішняк

Такі люди відродять Україну

Саме так сказано про Івана Рішняка – громадського і політичного діяча, вченого і практика, заслуженого працівника сільського господарства України, Посла миру в «Золотій книзі української еліти».

Івана Миколайовича Рішняка я знаю давно, але запам’яталась надовго і до дрібниць та зустріч, коли ми разом із Павлом Нищим від імені Роменської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (а тоді ще Товариства української мови) прийшли до його кабінету, щоб отримати від нього підтримку в нашій роботі, оскільки ми тільки зорганізувалися, було багато проблем (хоч їх не менше й нині). Запам’яталася простота, з якою нас зустріли тоді в найвищому районному кабінеті, готовність відгукнутися на наші прохання. А ще – дієва допомога. Бо ж були випадки, коли і в інших кабінетах нас зустрічали так само просто і гостинно, але скоро все ставало на свої місця і простота виявлялася показною.
Через багато літ, коли Іван Рішняк балотувався на народного депутата, мені довелося не раз побувати на його передвиборних зустрічах із багатьма трудовими колективами, особливо в селах Роменського, Буринського, Недригайлівського районів. Бачив, з якою надією зустрічали його селяни мого рідного Конотопського району. Не скажу, що це були прості і легкі зустрічі, адже це вже були не перші зустрічі, люди вже почали розчаровуватись у народних обранцях, тож прихильність завойовувати надзвичайно важко.
Іванові Миколайовичу було важко, адже йому першому за багато років повіряли земляки свої болі, проблеми, надії. Думки були різні. З одного боку, вперше так відкрито і ясно побачив, як стомилися люди від негараздів. А по-друге, зрозумів, що нарешті за всі роки своєї складної долі, нелегкої хліборобської праці вони мають можливість обрати до Верховної Ради земляка – людину, яка знає проблеми округу, керівника, якого поважають у всій Україні. Адже на той час він працював уже в Києві, хоч свій рідний край не забував і часто навідувався.
На той час він уже накопичив певний життєвий досвід, мав за спиною непросте трудове життя. Іван Рішняк народився 12 вересня 1946 року на хуторі Лободовському недалеко від села Семенівки, що в Липоводолинському районі. У хліборобській родині Івана вміли господарювати на землі і давати лад у рідному домі. Від діда і батька, від рідної матері перейнявся Іван Рішняк любов’ю до рідної землі, зберіг і збереже цю любов повсюди, де б не жив, де б не працював.
По закінченні середньої школи в селі Берестівці разом із однокласниками приймає перше відповідальне рішення – залишається в рідному селі, працює слюсарем у колгоспі “Червоний лан”. Після військової служби повертається до рідного краю, і, здобувши диплом Чугуєво – Бабчанського технікуму лісового господарства, працює лісником у Роменському лісгоспі. Згодом очолив партійну організацію радгоспу “Промінь”, а в 1982 році став його керівником. Попри набуті знання, життєвий досвід, постійно намагався вчитися у рядових людей, керівників. І зараз згадує, як їздив переймати вміння господарювати на землі і досвід спілкування з людьми до відомого хлібороба і керівника Івана Ялового в село Коровинці Недригайлівського району. Прислухався молодий Рішняк і до доброї поради літнього колгоспника, і до цікавої думки молодого механізатора, і простоє колгоспної доярки.
Вчитися у мудрих людей – це й сьогодні для нього важливо. І важливо не тільки для нього особисто, а й для справи. Іван постійно шукав нові шляхи, нові підходи. Закінчив Харківський сільськогосподарський інститут імені Докучаева, Київський інститут політології та соціального управління, захистив дисертацію кандидата економічних наук… Очолював виконком та Роменську районну Раду народних депутатів, працював представником Президента України в Роменському районі. Його й понині добрим словом згадують на Роменщині. Перш за все за людяність, добрі справи. До речі, сільські дороги, які було побудовано за його керівництва, до сих пір називають “рішняковими”. Таким він був, таким він і залишився. А це не так вже й легко – бути доброзичливим і людяним керівником. Особливо в наш непростий час. Мабуть, це – від Бога.
Згодом Іван Рішняк стає керівником дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України” в Сумах, а через деякий час пробився в Київ. Створена незадовго перед цим молода компанія «Хліб України», яку очолив І.М. Рішняк у 1999 році, переживала тоді непрості часи, Після відміни державного замовлення на закупівлю зерна вона залишилася фактично без роботи та сировини. Подальша переорієнтація ДАК «Хліб України» на масштабні поставки сільськогосподарським виробникам матеріально-технічних ресурсів також не виправдала себе.

З приходом нового керівника компанія «Хліб України» обрала інший курс, орієнтований на багатопрофільну діяльність, власні сили, високу відмобілізованість трудового колективу. Це дало відчутні позитивні результати, і з часом компанія стала працювати стабільніше, почала вибиратись з боргової ями, зросли обсяги закупівель зерна. Компанія надає сільськогосподарським товаровиробникам та населенню послуги з приймання, доробки, зберігання зернових та олійних культур, відіграє провідну роль у наповненні ринку якісними хлібопродуктами.
Та попри свої високі посади, не забув Іван Рішняк про свій рідний край, своїх земляків. Факт, що в його київській приймальні земляків запрошують до Івана Миколайовича без черги. І це не дешевий популізм. Бо Іван Миколайович наш, місцевий. Земляк, який нелегкою працею досяг нинішніх вершин. У його київському кабінеті висить зображення хутора Лободовського, стоїть проста селянська “бабка”. “Святині” з батьківщини додають сил і натхнення. Так уже випало на його долю, що горде і високе ймення “земляк” Іван Рішняк підтверджує постійною і невтомною діяльністю, доводить це конкретними справами, допомагаючи рідній землі і тим людям, котрі тут живуть, чи, як і він, вилетіли з рідного гнізда і оселилися далеко від материного порога.
Коріння в Івана Рішняка – хліборобське. Та ще й сімейне. Адже упродовж багатьох років хліборобом був його батько – Микола Федорович, відомий колись у районі агроном, молодший брат – Анатолій Миколайович, знаний у Ромнах керівник, котрий очолює Роменський комбінат хлібопродуктів. Дружина – Валентина Михайлівна також родом із Роменщини, вчителька, як і її батько Михайло Мефодійович Тихенко, колишній директор Перекопівської школи. То ж і не дивно, що, не зважаючи на велику завантаженість, щонеділі поспішає Іван Миколайович з Києва до Ромен, як і багато років тому.
До Рішнякового поняття “рідний край” входить не лише Липоводолинщина, де він народився, Роменщина, де працював. Він вважає своїми земляками і жителів Недригайлова, куди приїздив за наукою до Івана Ялового. Своїм його вважають і буринці, і конотопці. І це не просто слова. Адже багатьом керівникам і в минулому, і зовсім недавно неодноразово доводилося звертатися до нього за порадами, по допомогу. Та й хіба лише керівникам? Всім своїм невтомним і неспокійним життям, всією попередньою діяльністю Іван Рішняк заслужив, щоб йому повірили. Бо заслужив цю віру не словами, а конкретними ділами. А вони оцінюються завжди найбільше…

Набравши життєвого досвіду, він зрозумів, що може йти далі, вирішувати питання не районного, не обласного масштабу, а прцювати на благо всієї України. Тож не випадково пішов у народні обранці, а точніше виборов у боротьбі це право. А точніше – йому повірили люди. Я вважаю, що він виконав свої обіцянки, чесно відпрацював народним депутатом, зробив все можливо з того, що можна було зробити в тодішньому парламенті. А в ньому, як ми можемо побачити і на прикладі парламенту нинішнього, не все можна зробити. Він не світився, не рвався на трибуну, намагався бути якнайдалі від політичних скандалів, а виконував, можливо, інколи й малопомітну депутатську роботу, не бавився у закулісні ігри, бо вже на той час був добре знайомий з прийомами деяких сучасних «народних обранців». Як і обіцяв, не ганявся за «депутатським заробітком» – не продавав свій голос, не кочував з фракції у фракцію.
А головне, що він став ще ближчим до своїх виборців, з якими за роки свого депутатства зустрічався як ніколи до того. Тільки в 2002 ройці за його ініціативи та особистої участі, на той час вже народного депутата, на Роменщині відбулись безліч заходів з надання матеріальної та гуманітарної допомоги для проведення ремонту урологічного відділення центральної районної лікарні, школи-інтернату ім. О. Деревської, Глинської допоміжної школи-інтернату, ВПУ-14, дитячих садків №№ 1, 3, 4, НВК № І та № 2, середньої загальноосвітньої школи № 3 м. Ромни, Першої обласної спеціалізованої лікарні, Хмелівського будинку для інвалідів,

Роменських міського та районного територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, а також відділу райдержадміністрації у справах молоді, навчально-виробничому підприємству УТОС, дванадцятьом жителям Роменщини, у тому числі для семи з них було організовано лікування у київських клініках.

На відзначення 1100-літнього ювілею Ромен особисто президентом «Роменського земляцтва», народним депутатом України І.М. Рішняком для роменців в урочистій обстановці міському голові М.І. Лаврику була передана картина «Соловецький в’язень Катерини II» художника П.П. Кучука.
Згадаємо тут, що на той час Іван Рішняк заснував і очолив нову громадську організацію – «Роменське земляцтвом», навколо якого об’єдналось багато уродженців землі роменської, котрі прагнули допомогти рідному краєві. Вже за перші роки існування «Роменського земляцтва» його членами була проведена велика робота: влаштовувались художні виставки місцевих митців, зокрема, в Сумах та Києві – в Українському фонді культури, в Національній спілці майстрів народного мистецтва, в музеї-майстерні імені Івана Кавалерідзе тощо. Не залишились осторонь члени «Роменського земляцтва» і депутат Іван Рішняк святкування ювілеїв наших уславлених земляків Івана Запорожченка, Миколи Макаренка, Івана Кавалерідзе тощо.

Надана організаційна та інша допомога при проведенні презентацій книг місцевих поетів Тетяни Лісненко – «Сповідь», Людмили Грицай – «Клич душі», Зої Солярик –«Білий ангел». З великим успіхом пройшла презентація в Києві творчості прекрасного роменського поета Андрія Кубаха. «Роменське земляцтво» активно сприяло проведенню міжнародних зустрічей молодіжних спортивних команд нашого краю зі спортивними молодіжними командами України, Росії, Білорусі. Постійно надається матеріальна допомога сімейному дитячому будинку Веселових.
І подібна робота велась ще задовго до того, як Іван Рішняк зважився балотуватися в народні депутати. Щоб зняти всі питання і натяки згадаємо, що ще у 1996 році за підтримки Івана Миколайовича Рішняка у Сумах створено мистецький центр «Собор» – місце єднання творчих душ: письменників, музикантів, журналістів і педагогів. Згодом при «Соборі» виникла літературна студія, яку очолив відомий поет Юрій Назаренко. За час існування літературна студія зміцніла, зросла кількісно і якісно, а за сприяння Івана Рішняка літстудійці представили на суд читачів свою першу літературну збірку – «Зерна». Правда ж, глибоко символічна була назва тієї першої збірки. Я б сказав, хліборобська назва. Ті зерна духовності хлібороб, громадський діяч і політик Рішняк продовжує щедро сіяти й нині.
Говорячи про Івана Рішняка, варто зазначити, що він завжди із вдячністю згадує своїх друзів по земляцтву, без допомоги і підтримки котрих неможливо було б зробити так багато. Але ж, мабуть, потрібно мати і справжній талант, щоб об’єднати різних людей однією прекрасною ідеєю служіння рідній землі, рідній Роменщині. Згадаємо, що у підготовці та проведенні різних заходів Івану Рішняку завжди активно допомагають земляки Київського представництва – Юрій Вітренко, Данило Кулиняк, Катерина Сенько, Валентина Єфремова, члени Санкт-Петербурзького представництва Валерій Зеленський, Олександр Скоромець, Олександр Близнюк та багато-багато інших. Велике навантаження завжди лягає на плечі Федора Одягайла – виконавчого директора «Роменського земляцтва» і найактивнішого помічника Івана Рішняка.

У Верховній Раді України Іван Миколайович Рішняк працював у Комітеті з іноземних справ Верховної Ради України. Зазначимо, що надзвичайно активною і різнобічною була його діяльність у депутатській фракції Аграрної, нині Народної партії. Зокрема, посланець від нашого виборчого округу ініціював 17 законопроектів, серед них, зокрема, Закон «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно ветеринарної медицини», «Про внесення змін до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»» та багато інших.

Він займав активну та принципову позицію при розгляді законопроектів, зокрема, при прийнятті державного бюджету, розгляді та прийнятті закону з питань політичної реформи, обговоренні і прийнятті законів з питань захисту прав інвалідів, дітей-сиріт, дітей війни, відродження села та розвитку агропромислового комплексу України.
А ще він проводив велику роботу безпосередньо у своєму окрузі, до якого входили населені пункти Роменського, Недригайлівського, Буринського, Конотопського та Липоводолинського районів. Ця робота була чітко спланована, з місцевим керівництвом узгоджена позиція щодо ключових напрямків спільної діяльності. Особливі питання – газифікація всіх населених пунктів округу, будівництво та ремонт доріг, шкіл лікарень, комп’ютеризація шкіл тощо. Особлива увага була приділена безпосередній роботі з виборцями.
Інколи, щоб допомогти людині, а то й врятувати чиєсь життя, потрібно було діяти швидко і рішуче. Так трапилось в селі Шевченкове Конотопського району, куди Іван Рішняк приїхав на зустріч із своїми виборцями, і свідком подій був я сам. Це вже потім я прочитав в газетах статтю «Серце, що б’ється завдяки Рішняку» – саме про ту зустріч…

Незадовго перед зустріччю із І.М. Рішняком жителька села Шевченкове Світлана Володимирівна Бурачик дізналась про хворобу свого сина Сергійка, у котрого була вроджена вада серця, дефект міжсерцевої перегородки в поєднанні з дренажем легеневих судин. Щоб врятувати дитину, потрібна була дуже складна операція, на яку мати довго не відважувалась…А ще бракувало коштів… Яких тільки високих порогів не оббивала жінка, шукаючи допомоги. Майже скрізь чула відмову: і в Міністерстві охорони здоров’я, і лікарів, і керівника господарства. Районний відділ освіти провів акцію – зібрали більше півтори тисячі гривень, виділила допомогу районна державна адміністрація, та цих грошей виявилось замало. На операцію потрібно було п’ять тисяч гривень… А ще необхідні гроші на ліки, проїзд, харчування, оплату житла і таке інше…
І хто його знає, чи довго ще прожив би Сергійко, якби не приїхав в Шевченкове Іван Миколайович Рішняк. Після зустрічі підійшла до нього Світлана Володимирівна, підійшла майже без надії. Чи стане він слухати? Та Іван Миколайович вислухав, зрозумів, пообіцяв допомогти. А за кілька днів – дзвінок: гроші до інституту за операцію вже перераховані, приїжджайте. Зустріли у Києві, привезли до інституту. 5 березня Сергійка поклали на обстеження, 11 з дев’ятої і до чотирнадцятої години оперували.
Операція була дуже складною: з відключенням серця, яке тривало 58 хвилин, а тіло дитини в охолодженому стані знаходилося на апараті штучного серця. Лікарям довелося зашивати отвір в міжсерцевій перегородці розміром 4×4 сантиметри, усувати недоліки легеневих судин. Робив операцію доктор наук, член Академії медичних наук України, учень самого Амосова і його послідовник Михайло Францевич Зінковський. Операція пройшла вдало. А вже 18 березня Бурачики повернулися додому…
І це лише один приклад… А їх можна назвати багато.
На особистих прийомах, зустрічах з ветеранами війни і праці, учасниками бойових дій на Кубі, війни в Афганістані, інтелігенцією, молоддю, при проведенні прес-конференції з представниками засобів масової інформації, «круглих столів» виборців найбільше турбували питання соціально-економічного розвитку міст, сіл, регіону і в цілому країни, удосконалення законодавчої системи, причини обмеження пільг учасникам бойових дій, інвалідам війни та членам їх сімей, забезпечення квартирами, одержання автомобілів на пільгових умовах, повернення грошових вкладів в Ощадбанках на лікування, навчання, ремонт або придбання житла, повернення коштів, вкладених у страхові компанії, працевлаштування, надання матеріальної допомоги на навчання, лікування. Це далеко не повний перелік всього того, що доводилося вирішувати народному обранцеві після зустрічі із виборцями. Внесені виборцями пропозиції і конкретні питання глибоко аналізувались, і на їх виконання вживались відповідні дії.
Не хочеться переобтяжувати читачів журналу цифрами і фактами, але ця робота, можливо, була більш помітна, аніж робота І.М. Рішняка за парламентською трибуною. Небагато було обранців від Роменщини, які б так турбувались про свій округ, як робив це Іван Рішняк. Хочеться відзначити ще одну характерну рису Рішняка-депутата: він ніколи не протиставляв себе депутатам обласних, районних, міських і сільських рад, не протиставляв себе місцевій владі, а намагався з ними тісно співпрацювати, знайти спільні інтереси, спільні шляхи вирішення тих чи інших проблем. Можливо, саме в цьому і полягає його величезний позитив. Як нам нині цього не вистачає, як цього не вистачає всім гілкам влади України, які й нині підтверджують приказку, що там, де два українці – завжди три гетьмани!

Якщо ми вже згадали гетьманів, то як обминути таку цікаву тему, як Рішняк та Петро Калнишевський… Тим паче що не так давно в Києві відбулася неординарна подія: в Українському фонді культури пройшло урочисте відзначення п’ятої річниці активної діяльності Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, заснованого за ініціативи І. М. Рішняка.

Іван Рішняк як патріот-державник, земляк Калнишевського з перших днів створення цього благодійного фонду очолив його багато зробив для вшанування пам’яті останнього кошового отамана Січі Запорозької. Разом із своїми однодумцями, а серед них багато відомих уродженців Роменщини і Сумщини, за цей короткий час проведена велетенська робота, адже багато членів фонду причетні до добрих справ, багатьох заходів, пов’язаних з вивченням життя і діяльності нашого славетного земляка, увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з його іменем.
За останні роки активістами фонду і за його матеріальної та моральної підтримки здійснена велика робота з вивчення численних матеріалів про життя і діяльність Калнишевського, проводяться різноманітні заходи з оприлюднення та популяризації цих матеріалів. Зокрема, організовано цикли теле- і радіопередач на місцевому та центральному телебаченні, підготовлено низку матеріалів, опублікованих у газетах і журналах. Згадаємо тут окремий наклад журналу «Пам’ять століть», повністю присвячений історії Роменщини, в якому вміщені і матеріали про козацтво та про козацького кошового Петра Калнишевського. Історії Роменщини та її уродженцям було присвячено і випуск «Українського церковно-історичного журналу». Останнім часом за сценарієм дослідника історії і прозаїка та поета, лауреата низки літературних і журналістських премій Данила Кулиняка знято історико-документальний фільм «Повернення Петра Калнишевського». А нині іде підготовка до зйомок повнометражного художньо-документального фільму. Випущено диск «Хліб України» з піснями про козацтво і Петра Калнишевського у виконанні Теодора Кукурудзи на слова Данила Кулиняка. З багатьма цими піснями добре знайомі жителі нашого краю, деякі з них увійшли до репертуару колективів художньої самодіяльності Роменщини.
І.М. Рішняк від Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського в складі делегацій від України побував 2004 року на Соловках. Тоді біля камери, в якій утримувався Петро Калнишевський, було урочисто встановлено бронзове погруддя останньому кошовому отаману, а у Соловецький музей-заповідник через Івана Миколайовича передано подарунки з батьківщини та вузлик землі з села Пустовійтівка, взятої з того місця, де стояла хата родини Калнишевського. Цього року праху кошового вклонилася делегація Української держави під керівництвом Президента України Віктора Ющенка. В її складі перебував від фонду письменник Данило Кулиняк.
Важко перерахувати все, що зроблене Всеукраїнським благодійним фондом імені Петра Калнишевського. Тільки останнім часом на підтримку ініціативи Президента України В. А. Ющенка щодо запровадження проекту розвитку українського козацтва на 2006-2010 роки, окремим розділом якого є відродження козацьких столиць та облаштування колишніх козацьких січей, а також на виконання п. 1 згаданого вище розпорядження Президента України (від 14 листопада 2005 року №1230/2005-рп) Іван Миколайович з групою підтримки розпочали роботу із завершення спорудження меморіалу козацької слави «Батьківщина Кошового отамана Петра Калнишевського», автором якої є заслужений архітектор України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка В. Гнєзділов. 14 травня 2008 року оновлений макет монумента П. Калнишевському був презентований представникам громадськості Роменщини та місцевої влади.
Спільно з творчим об’єднанням українських письменників «Варта» та однойменним військовим видавництвом Міністерства оборони Всеукраїнським благодійним фондом імені Петра Калнишевського здійснюється наповнення бібліотеки для Збройних Сил України книгами «Козак у рясі», «Лицар дикого поля» та «Од Калниша вісті…» у 2001 р. (Д. Кулиняк), «Республіка козаків» (Г. Нудьга), «Історія Смілого» (Ф. Сахно). У числі цих видань й рідкісне – «Енциклопедія унікальної медицини» та ще з десяток ін. Як бачимо, – Роменщина та її уродженці гідно представлені у цих виданнях. У Сумах діє клуб Петра Калнишевського. Тамтешні краєзнавці, історики, художники, журналісти, письменники, представники сумського козацтва в основу своєї діяльності поклали популяризацію знань про долю та лицарство останнього Кошового отамана Запорозької Січі.
За клопотанням Фонду до Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, підтриманого Президентом України Віктором Ющенком, 11 липня 2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізував і приєднав до лика святих останнього Кошового Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського. Відтепер щороку у день Святої Богородиці Покрови (14 жовтня) відправлятимуть поминальні літургії за святого праведного Петра Калнишевського. На цьому ж Соборі ухвалено і відповідну ікону для поклоніння.
Не пройшов повз увагу громадськості нашого краю і міжнародний культурно-мистецький проект «Історія та сучасність», у рамках якого на Роменщині було проведено двотижневий міжнародний пленер, в якому взяли участь художники з різних держав, зокрема з Росії, Китаю, Кореї, України, Японії. Зазначимо, що міжнародний культурно-мистецький проект «Історія і сучасність» був організований і проведений за підтримки ДАК «Хліб України» і Всеукраїнського добродійного фонду імені Петра Калнишевськогою. Їх підтримали Міністерство культури та туризму України, Міжнародна організація Українського козацтва, Національна спілка художників України, Національна Академія образотворчою мистецтва та архітектури, Музей гетьманської слави, Культурний Центр «Сан», Український фонд, меценат С. Цюпко, Роменська державна міська та районна адміністрації, науковці, історики, краєзнавці, художники.
Саме відзначаючи ювілей Всеукраїнського добродійного фонду імені Петра Калнишевського, а ще й десятилітній ювілей громадської організації «Роменське земляцтво», у виставочному залі Українського фонду культури в столиці нашої держави була відкрита художня виставка прекрасних робіт багатьох митців – учасників міжнародного пленеру, проведеного на Роменщині влітку цього року. Головною особливістю цієї виставки є те, що на ній представлена лише Роменщина – її історія, люди, пам’ятки. То ж не випадково, що серед тих, хто прийшов на її відкриття, були роменські кияни, котрі плідно працюють у столиці нашої держави, делегація з Роменщини, члени «Недригайлівського земляцтва» та інших земляцтв, що представляють нашу область в столиці України, представники засобів масової інформації тощо.
Група активістів Всеукраїнського добродійного фонду імені Петра Калнишевського та «Роменського земляцтва» отримали Почесні відзнаки фонду, зокрема його найвищу нагороду – «Хрест Петра Калнишевського». Серед його перших лауреатів – Президент України Віктор Ющенко, голова Фонду Іван Рішняк, виконавчий директор Фонду Данило Кулиняк, а також Віктор Соболевський, Олександр Мельник та багато інших активістів цих громадських організацій. Групу активістів нагороджено Грамотами Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, серед них істориків – докторів історичних наук Віктора і Анатолія Коцурів та ін.
Приємною несподіванкою для наших земляків стало вручення кільком з них почесної відзнаки виконкому Роменської міської ради – медалі «За вагомий внесок у розвиток міста». Їх, зокрема, отримали наші відомі земляки голова ДАК «Хліб України» Іван Рішняк, заступник міністра економіки Юрій Вітренко, мистецтвознавець Валентина Єфремова.
Інколи дивуєшся, як можна встигнути зробити все це. Але, виявляється, можна… Можна, коли чітко поставити перед собою мету, чітко визначити шляхи, які приведуть до неї і, звичайно, докласти зусиль. Щось зробити, комусь допомогти, підставити плече, підтримати…
Член національної спілки журналістів України Григорій Діброва.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *