(до ювілею майстрині)
Ніби недавно долала Надійка стежинку на гору в село Вощилиху до своєї бабусі Мелашки. Милувалася розквітлими на пагорбі обабіч пахучо-рідною материнкою, жовто-зеленавим звіробоєм, голубоокими Петровими батогами (вже пізніше взнає, що то цикорій), весело-жовтим і білим буркуном. Всотувала зірким оком, щоб колись потім усі ці скарби передати у високомистецьких творах.
Садиба баби Мелашки потопала у квітах. Від ранньої весни до пізньої осені подвір’я квітувало, переливалося розмаїттям барв. У центрі господи стояла білява українська хата під солом’яною стріхою. Часто я, вчителюючи, запитувала діток, чи знають ту шевченківську в нашій Вощилисі. Всі стіни в хаті були обвішані нехитрими малюнками малої Наді. Якось так мозаїчно перепліталися ті малюнки із вишиваними рушниками та іконами на покуті. Мої учні подовгу зачаровано все розглядали, милувалися. Але ніхто не здогадувався, що роздивляються ці акварелі майбутньої знаної художниці. Бабуся зворушено розповідала і про Надійчине захоплення, і давні історії. Хатинка була своєрідним музеєм. Часто любили там бувати: приваблювали квіти, замальовки, щирість і доброта господині.
Давно немає улюбленої бабусі. Та й самій Надії вже піввіку. Тільки тепер вона – член Національної спілки художників України, відома в Україні та у світі художниця Надія Полуян-Внукова. На її полотнах величава краса рідної Роменщини, усе пам’ятне з дитинства, таке просте, світле і миле: хутірець Шумейки в узгір’ї, бабусина оселя у Вощилисі, калина й чорнобривці у глечиках, привілля доріг, краєвиди Широкого Яру, береги поета Йосипа Дудки, заплави ріки Сули, рідне Оболоння…
Початки любові до прекрасного й духовного – від вощилихівських бабусь, від мами Катерини. Мама стала першою мистецькою наставницею, бо ж і сама прекрасно співала й вишивала, любила природу та її красу. Живемо ж посеред краси, але не кожний її помічає. Те замилування рідними краєвидами виливається нині на полотнах. Надіюсь, що багато хто, як і Надія, як і я, милується озерцями синьоцвіту пролісків, сонячними виярками з суницями й чебрецями, нашою рідною вощилихівською дикою грушею, поринаючи кожен у своє дитинство.
Чуттєвість її душі вдало поєднується із роздумами над миттєвостями життя. Відчувається доброта, душевне тепло тієї, що творить диво-картини. Смисл нашого буття проглядає з кожної її картини. Авторка вдумливо добирає назви: «Найкраща в світі рідна хата», «Стежками дитинства», «Так пахне літо чебрецями», «Квіти з дитинства».
Працелюбна художниця Надія Полуян-Внукова майстерно володіє пензлем, освоїла багатогранні жанри живопису: творить пейзажі, натюрморти, портрети. Вона яскраво відчуває кольори і колорит, має тільки їй притаманний стиль, її палітра абсолютно різноманітна. Полуян-Внукова – постійний учасник всеукраїнських та персональних виставок. Її твори зберігаються у Київському Національному музеї Тараса Шевченка, Українському домі, дирекції виставок Міністерства культури України, Сумському художньому музеї ім. Никанора Онацького, меморіальному музеї Івана Кавалерідзе, Лебединському художньому музеї, Роменському краєзнавчому музеї, у приватних колекціях України та багатьох країн світу.
Слава про обдаровану чарівницю пензля з міста на берегах Сули перетнула кордони України. Її ім’я відоме серед мистецьких кіл Америки, Канади, Франції, Німеччини, Чехії. Ось як відгукнувся про її роботи відомий мистецтвознавець із Франції доктор В.Попович: «Надія Полуян-Внукова має дуже добрий, точний і дбайливий малюнок та вільні і природні композиції. Малярка вміє знайти своєрідну красу, заховану в кожному сюжеті, і з приємністю відкриває її глядачам. Її стиль – реалізм, але не сухий бездумний, листографічний. Реалізм Полуян-Внукової легко оповитий ліризмом, без нахилу до фантазії чи до штучного прикрашування змальованого світу. Її мистецька творчість своєю щирістю і серйозністю, без сумніву, заслуговує на високе визнання».
Дивосвіт мистецтва Надії вабить і захоплює. Її картини щемно хвилюють, пробуджують ніжність і жагу до життя.
Живописець Надія Полуян-Внукова народилася на початку року. Сподіваємося, що її наступний полудень віку буде плідним, сприятиме натхненню і творчості, буде багатим на враження і успіхи, чого, вітаючи, щиро бажаємо.
Надія Карпенко