Ромни з висоти птичого лету

РОМЕН, РОМЕН

Одинадцять віків: не багато й не мало,
Це звідтоді навкруг тут життя вирувало;
Потім пам’ять веде до часів Калниша
І від спогадів тих пломеніє душа,

Бо це ж місто Ромен – наша слава і воля.
І навіщо мені не така інша доля?
Ромен , Ромен – це скромні квітки,
А пелюстки – немов лебідки:

Хай квітнеш ти через віки,
Мій рідний край – ти на роки!

На Покровській горі славний храм будували,
А життя, а життя все кудись відпливало…
Тисячі поколінь промайнуло донині.
Вкарбувались в віки їх здобутки орлині…
Все про місто Ромен я душею співаю
І про всі помилки крізь віки забуваю.

Ромен, Ромен – це скромні квітки…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *