Стоять солдати у сосновій тиші…
До них дорога пам’яті лягла.
Вона сьогодні всім нам нагадала
День Перемоги. А яка його ціна?
Роки минають, час невпинно лине,
Та квітне перекопівська земля,
Омита кров’ю тих, хто на війні загинув
Й не повернувсь до рідного села.
Болить і рветься серце ветеранів,
В очах бринить непрошена сльоза.
А в спогадах роки війни спливають,
Хоч промайнула не одна весна.
А посивілі матері до вікон припадають –
У них надія в серці не згаса.
І з сином на портреті розмовляють
Про всі новини з рідного села.
Ні, не забуть того людського горя,
Бо час його не в силі зупинить.
Але життя складає пісню нову,
Яка із уст дітей летить в блакить.
