Если сможешь, прости мне любовь, Опоздавшую лет на пятнадцать… Взволновалась остывшая кровь – И куда мне теперь с ней деваться?.. . Покорил только взглядом одним,
Пілотам 299 бригади тактичної авіації
Я небо бачив не з Землі. Я Землю бачив з сині неба. Ставало солодко мені. І щастя більшого не треба. Пірнаю вгору я, і вниз.
Божий Постулат
Батьки навчали нас ще з давнини: Постукай. І тобі відчинять двері. Можливо що прийшов і не туди, Але завжди запросять до вечері. І я, керуючись
Знову ввійшла в мої мрії любов
Знову ввійшла в мої мрії любов, Знову плекаю надії. Шлях я далекий до тебе пройшов, Ти моя пісня і мрії. А моє серце у грудях
Небо
Багато разів я Не щиро кохав. Шукаючи музу, На сайтах писав. Та небо дарує Лиш гарних людей. Воно так цілує, Що грім із грудей. Воно
Лікую душу
Листя побільшало жовтого, Вітер зірвавсь…Невтерпець! Запах залишився лілії жовтої, Літо збігло зовсім нанівець. А за літом -цілунки, думки… Зустрічі трепетні і побачення! Ти б за
Загадкова зима
Мороз-чаклун гаптує вже малюнки На вранішньому сонному вікні… Зима якісь готує подарунки На вибіленім долі полотні. . Мабуть, не випадково стрілись знову І в сни
Завяжи узелочек…
Завяжи узелочек на память, Может, вспомнишь о нашей любви, Прежних чувств твоих вспыхнет вдруг пламя… Только в осень свою не зови. . Не приду я
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть, Осторожно касаясь в пространстве наощупь Холодеющих взглядов, сомненья терпеть, Постоянно теряясь в догадках, как проще Открывать, наугад, в
Почуття
Простелю я віршами стежину до тебе, Теплий сонячний промінь пошлю до чола… Прихилю щиру ласку блакитного неба І за тебе молитимусь – де б не
Седые январи
Нет тепла от утренней зари – Холодом закрыта в душу дверца… Не согреют эти январи Мне сегодня ни души, ни сердца. . Замирает в холоде
Я приду в твою память…
. Я приду в твою память пушистой снежинкой Или, может быть, тёплым весенним дождём, Или в небе повисну Луны половинкой, Зазвеню колокольчиком пасмурным днём. .