26 квітня значиться у календарі як День Чорнобильської трагедії, пам’ять про яку відгукується болем у наших серцях.
Чорнобильске лихо не дають забути міста і села, що й донині спустошені. Поліська земля, що йдонині не орана, могили жертв немирного атому, яких і донині більшає.
«Живе там птах, живе тварина,
Та не живе там лиш людина».
Героїчні характери і трагічні долі звичайних людей Роменщини і Роменського району, котрі сумлінно виконували свої обов’язки, керуючись тільки власною совістю.
Вони не думали ні про славу, ні про ціну ризиків, ні про якісь грошові еквіваленти. Силою обставин вони опинилися на пекельному плацдармі і діяли адекватно , за фронтовими законами.
Катастрофа нависла над мільйонами наших співвітчизників, над планетою взагалі. Того 26 квітня о 15 годині було достовірно встановлено, що з реактора в атмосферу надходить величезна кількість радіоактивних речовин. Тільки уявити: випарувалося і викинуто вибухом у повітря близько 50 тонн ядерного палива (стронцію, урану, радіонукліди йоду, плутонію, цізію, нептунію, стронцію та інших радіоактивних ізотопів). І все це над рікою Прип’ять. Над заплавами, луками і лісами, якими дихала Україна. Небезпечний рівень радіоактивного забруднення охопив понад 50 тисяч квадратних кілометрів.
Всі ті, хто був очевидцем лиха, що нависло тоді над Україною, добре пам’ятають, як влада з усіх сил намагалася, приховати правду від народу.
Зволікали з елементарною, хоч би куцою інформацією про катастрофу.
Одночасно з радіацією сіялася і брехня про її відсутність. Цинічним викликом реальним загрозам стала масова першотравнева демонстрація як у столиці, так і всих містах України. В тім числі і у Ромнах.
На превеликий жаль, біду України, цю ганебну і тяжку спадщину тоталітарного режиму, взяла на озброєння бюрократія в незалежній Україні.
Ніби й не задумуючись, що цим нищить людське в людині і вбиває її фізично. Соціальний розвал суспільства, поляризація, різкий контраст багатства і нужденності, коли все, що було створено народом протягом важких десятиліть, ледь не миттєво опинилося в руках купки спритників і пройдисвітів, уражених радіацією, на моє глибоке переконання, завдало українському народові більш згубного удару, аніж Чорнобиль.
Вся Україна бачиться як нічим не захищений ядерний реактор, котрим граються дяді від політики и бізнесу так бездумно, немов маленькі діти з м’ячиком.
Біль і гнів Чорнобиля узяли в свої мужні серця десятки тисяч ліквідаторів, які все ж таки приборкали чорного монстра ціною свого здоров’я, а багато хто і ціною життя. Вклонімося і подякуймо їм. Пам’ятати добро – це теж урок Чорнобиля, який не слід забувати.
В. Оніщенко.
Чернобыль
Слезой апрельскою умылась
Земля в притихшем городке.
О том, что в Припяти случилось,
Нам, как о сущем пустяке
Безликим тоном попугая
Поведал диктор в новостях.
А мы всей истины не зная,
Не сразу поняли размах
Беды, которая со злостью
Слепого в ярости быка,
Рвала судьбу на «до» и «после»
Чернобыльского « пустяка».
За чей-то «опыт» мстя бездарный,
Беда Чернобыля с тех пор
С расчетом страшным регулярно
Невинных ложит под топор.
И, как всегда, несправедливо
Ведь ни один не пострадал
Из тех, кто подло и трусливо
Нас «пустяком» увещевал.
Но кто рассудит, что страшнее:
В боях класть головы свои,
Или вернуться, чтоб, болея,
Истаять на глазах семьи.
В то время, как судеб «вершитель»,
Раскрыв очередной отчет,
За цифрой горя не увидит
И боль утраты не поймет.