перше кохання

о.г.с.

Нема дороги для брехні
В країну щирого кохання,
Де дві душі – одна в одній,
Де погляд – вичерпне зізнання.

Де тяжкий подих – чийсь неспокій.
Посміхненість – сімейний рай.
А ніжність – плата ясноокій
Від серця «шалого» украй.

Та руки (ці чарівники) –
Енергетичні ріки тілу –
Заповідали їм віки
І ніжність, ласку, щирість й силу.

Природа все створила вдало…
Та тільки щось щасливих мало…

***
Мов хмара грозова, по спині
Волосся розлилось рікою.
З самої юності донині
Все не дає мені спокою.

З полів зібрав букет весною,
В вечірню загорнув зорю,
Коли зустрінемось з тобою,
Його тобі я подарю.

І ось зустрілися. Це сталось.
Нам соловей співав пісні.
На роки щастя запізнилось…
Дивлюсь на тебе, як вві сні …

По спині пасма розсипались,
Як хмарки білі навесні.

о.г.с.

Гортаю словники – душі моїй наказ –
Слова достойні почуттів знайти
І написать сонет в останній раз
Й до предків, заспокоївшись, піти.

Я не знайшов таких змістовних слів
(Та, мабуть, їх немає в цілім світі).
Завжди при зустрічі з тобою цепенів,
Хоч з нетерпінням і чекав цієї миті.

Вже й скроні побіліли, ніби сніг,
Та все ж до тебе йду з віршем любимим.
Тобі одній – мій непрощенний гріх –
Горю вогнем душевним, незгасимим.

Ім’я твоє в віки вкарбовує мій спів,
Та я вже й пам’ятник тобі відлив із слів.

Де взять слова, вірші щоб написати,
І почуття в них передать, що мав.
Не раз траплялось по тобі страждати,
Бо необачно так колись я покохав….

Та й ті слова, вдалось що відшукати,
Глухий відгомін бурі в почуттях.
О Господи! Навіщо так карати,
Вогонь такий розпалювать в грудях?

Я знаю, Боже, винен пред тобою…
Твоя ж великодушність сильніша за мій гріх.
Я на коліна падаю з мольбою:
Врятуй цей вибір, зроблений наспіх !

Знесу все, Боже, все ж звертаюсь знов:
Прошу я за єдине – за Любов.

* * *
Звели посмішку із твого чола
Брехні і завидків брудні потоки.
Не прислухайся ти, де осуд, де хвала,
Тоді й зломовності не так будуть жорстокі.
З тобою ми – весь світ і трибунал,
Найвищий суд, що чиним над собою.
Порядність наша – захисний метал,
Що не дозволить нас накрить ганьбою.

Любов в сімейній бурі, як маяк,
І шле обом вона вогонь надії.
Спасенна ця зоря. І кожен, мов моряк,
Надіється щасливим вибратись з стихії.

Не раз, не два, а говорю стократ:
Кохання наше – вірний адвокат.

* * *
На росяній траві залишили з тобою
Буремних почуттів поспішності сліди…
І щиро вірили, що Долею одною
Нас ніч тепер зв’язала назавжди.

Для Долі наших рішень було мало:
Вона все спланувала на ту мить.
І раною кохання в серці стало,
Яку тепер ніяк не заживить.

Дев’ятим валом прокотились роки,
І все зламали дороге для нас.
До смерті вже залишилось два кроки,
Та не забути юності той час.

Це гріх чи ні, тобі, наш Боже, знати…
Закоханих в житті навіщо розлучати ?..

о.г.с.

Ранкові зорі для альбому
Тобі я блискавкою зшив,
Що в червні взяв з зірниць без грому
І біля ліжка положив.
Коли проснешся, погортаєш –
Своєю юністю пройдеш.
Хто милим був тобі, згадаєш,
І навіть фото в нім знайдеш.

Та нитка спогадів все рветься
В танку вихревому років.
Все промелькнуло, не вернеться,
Як би того ти не хотів.

Так чи було це, чи здається,
Чи то прийшло з казкових снів ?..

* * *
Травнева заметіль кружляє пелюстками
І по-зимовому мій шлях перемітає,
А я спішу до тебе вечорами
Туди, в садок, де соловей співає.

При зустрічі про все ми забували.
Лиш ти та я – й десь цілий світ без нас…
На щастя, ми з тобою ще не знали,
Що проти нас уже працює час.

Зостались лише спогади з усього,
Що нами пройдено за прожиті літа.
Найкращого в житті нема нічого
За душу, що в коханні розквіта,

Та синь криниць під чорними бровами,
Що не зникають в пам’яті з роками.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *