* * *
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине,
Бо співучою рікою
Поміж людей лине.
В чарах її барвінкових
Купається Доля,
В її барвах веселкових
Живе наша Воля.
А на вітах верболозу,
Граючи у дуду,
Розчісує свої коси
Історія люду.
Хто не любить нашу пісню?
Хто байдужий буде?
Хто безцінную перлину
Загубить, забуде?
Яка мати не співала
Колискову сину?
Який козак не відчував
В пісні славу й силу?
У вінку із свіжих квітів,
В калиновій свиті
Українська наша пісня
Вічно буде жити!
* * *
Його нескорена душа
Іще повториться на світі
Його нескорена душа.
Іще в майбутнім перелітті
Ми пригадаєм Калниша…
Нас живить всіх оте коріння,
Що в надрах сховане від ока.
Були і попіл, і горіння,
І мрія ще була висока.
Ми всі з отої далини,
З отого давнього просвіту,
Де повні мужності сини,
Де доньки з сонячного цвіту.
Не потонув у забуття,
Бо й у темниці прагнув сонця,
Тягнувсь душею до життя
Крізь соловецькії віконця.