Тригнозис Петра Харченка

НАРИС ТРИГНОЗИСНОГО СВІТОГЛЯДУ

НАРИС ТРИГНОЗИСНОГО СВІТОГЛЯДУ ПЕТРА ХАРЧЕНКА.

«Мир не врятують нині
Навіть самі всевишні, –
Ти, тільки ти, Людино,
Тричі свята і грішна!»
(Б. Олійник. «Встань і гряди, Людино!»)

Від автора.
Шановний Читачу! Людину ніколи не покидало підсвідоме почуття своєї цілісності з усією Світобудовою. І ось, нарешті, все прояснилося завдяки відкритій мною Необ’єктивованій Людині. Цим революційнм здобутком у царині суспільствознавства сповіщається «страшна» правда. Виявляється, що суспільна історія обертається навколо фікції – об’єктивованої «людини» в образі онтологічно неіснуючого дискретного індивіда, а отже, її завершення неминуче. На зміну їй визріває постіндивідна антропологічна епоха. Для цієї епохи я на основі розкриття онтології Людини створив Тригнозисний світогляд, що руйнує старий спосіб світорозуміння, включно з ганебним звуженням суті Людини біологічним індивідом. Нове світобачення кладе кінець ворожнечі в загальнолюдській сім’ї і, думаю, виявиться затребуваним сучасністю, наскрізь пронизаною моральними апоріями. Воно, вірю, стане дороговказом для державних діячів – як уберегти цивілізацію від фізичної загибелі та вибудувати справедливу архітектуру соціального життя.
Створення Тригнозисного світогляду розтягнулося на цілих 60 років. Поступово, крок за кроком,він дозрівав на сторінках моїх книг (Антиномия индивида и триединства. – К.: “Агропром”. – 1986. – 812с.; Від індивіда до Боголюдини. – К.: “УАОІ”. – 1993. –134 с.; Тригнозис. – К.: “Аграрна наука”. – 1998. – 400 с.; Тризуб – символ світогляду українців. – К.: “Фенікс”. – 2008. – 184 с.; ТриЕго. – К.: “Фенікс”. – 2008. – 420 с.; Друге Пришестя. – К.: “Фенікс”. – 2012. – 264 с.; Необ’єктивована Людина. – К.: “Фенікс”. – 2013. – 248 с.; Тригнозис – путь к мироспасению. – К.:”Фенікс”. – 2015. – 148 с.; Предисловие к постистории. – К.: “Фенікс”. – 2015. – 396 с.) І, нарешті, отримав завершення в книзі «Откровение Человека без «лукавого сечения пола» (Каменец-Подольский: «Друкарня Рута». – 2018. – 376 с.). Якщо згадати історію творення світоглядів, то заслуга у цій нелегкій справі належить древнім китайцям, індусам, євреям, грекам, новітнім німцям. Тепер до цієї когорти народів додається український етнос.

1. Об’єктивація Людини, “втрата” надіндивідного статусу.
Надіндивідність тілесності Людини визнавалась багатьма течіями древньої думки. Вони стверджують, що початково вся Світобудова мала антропоморфічні властивості. Це була Велика первісна Людина (Першолюдина), в якій індивід був повністю розчинений. Згадаймо, вчення буддизму про Нірвану як про первісну і безсмертну Людину (Космічну Людину). У всіх народів древності існувало вчення про Першолюдину. Називалася вона по-різному: «Пань-гу», «Гайомарт», «Фраваші», «Пуруша» тощо. Зазначалося, що Першолюдина розчленувалася, з неї виникли всі елементи зовнішнього світу, проте з часом вона знову набуде цілісності, вийде зі стану дискретного множинного розпаду, зовнішній світ розчиниться в ній і орієнтація індивідного «я» на зовнішній світ зникне, індивідне «я» зіллється з космічним «Я» Першолюдини. Чи справді Першолюдина зникла? Ні, вона не зникала! Перехід її зі стану Єдиного в дискретне Множинне є ілюзорним, наслідком об’єктивації. Це відбулося, коли виник об’єктивізатор буття – суб’єкт (детально див. «Откровение Человека без «лукавого сечения пола»).
Що ж таке об’єктивація? Об’єктивація – це суб’єктове перетворення онтологічно неперервного в ілюзорно-дискретне, в самостійну сутність, втілену в предметних формах, образах і т. п. Об’єктивація виступила фундаментом всіх історичних світоглядів людства і в цьому його трагізм. Це, мабуть, збагнув один лише Микола Бердяєв. У книзі «Опыт эсхатологической метафизики. Творчество и объективация» він назвав об’єктивоване буття неістинним, «озовнішненим»: «Объективированное бытие не есть уже истинное бытие, оно препарированное субъектом для целей познания»; «Человек познаёт, как извне данную ему реальность, то, что порождено им самим, порабощённостью субъекта»; «Объективированный мир, который называют «объективным», есть мир распадения и отчуждения и вместе с тем – мир принудительно объединённый, скованный и детерминированный, мир социализированный, мир общего»; «Нужно окончательно отказаться от применения к истине прилагательного «объективное».
Справді, в розумінні своєї суті Людина обманута гносеологічним суб’єктом. Зведення її тілесності до дискретного (об’єктивованого) індивіда – трагічна помилка розуму. Така тілесність є нелегітимною і належить віртуальній реальності – суб’єкту як замкненому в собі, ізольованому і відчуженому зовні «я», а не істинній (Необ’єктивованій) Людині, межі тілесності якої космічно нескінченні (див.: «Откровение Человека без «лукавого сечения пола»). Людини в образі “дискретного індивіда” онтологічно не існує.
Людство постійно шукало світоглядне забезпечення свого життя (згадаймо: “Путь Будди”, “Путь Дзен,” “Путь Шиви”, “Путь Христоса”, “Путь комунізму”), проте і донині перебуває під владою зла, зазнає всіляких страждань. Це тому так відбувається, що духовні провідники людства – Будда, Лао-Цзи, Заратустра, Магомет, Платон, Маркс…, не пізнавши істинної суті Людини, наділи на цивілізацію навиворіт (об’єктивовано) світоглядну сорочку. За істинну «людину» вони сприйняли об’єктивованого (дискретного) індивіда, котрий онтологічно є фікцією, продуктом ілюзорного «розриву» триполярності (статі) Необ’єктивованої Людини. Цей «розрив» і уособлює так звану «роздільностатевість» (механічну видимість дискретності «чоловіка» і «жінки», хоч насправді дискретних одиниць буття онтологічно не існує). В об’єктивації, як справедливо зазначив Бердяєв, “людина зникає, перетворюється у фікцію, суб’єкт-об’єкт, який уособлює світову непристойність і рабство”. На жаль, об’єктивована “людина-індивід” і понині залишається константою в світовій системі знань і є головною ознакою суспільства.

2. Необ’єктивована Людина.
2.1. Однотілесність “я” і “ти”
Очікуване тисячоліттями розкриття таємниці однотілесності “я” і “ти”, яке я здійснив, відкрило основу буття – екзистенціально єдинотроїчну Необ’єктивовану Людину з притаманним їй інформаційним еготриплетом ТриЕ(е)го. Це відкриття фактично означає світоглядний переворот, оскільки будь-який світогляд постає у вигляді того чи іншого розуміння сутності Людини. Мій прорив у пізнанні став можливим завдяки виходу за межі традиційних принципів розуму (формальнологічних законів), відстороненню від гносеологічного єдиновладдя об’єктивізатора буття – суб’єкта та застосуванню Тригнозисного модусу саморозкриття, котрий оприсутнюється “пізнанням із Людини і через Людину». Така логіка пізнання виражає необ’єктивоване вербальне Одкровення Людини в інформаційно-троїчному режимі здійсненності через егокомплекс ТриЕ(е)го (про нього нижче). Цей гносеологічний шлях забезпечив необ’єктивоване осмислення світу, тобто рух думки за логікою цілісного буття, дозволив пізнати характер онтологічного співвідношення між статтю і Святою Трійцею, яке і приховувало таїну сутності Людини. Стать засвітилася без «лукавого розтину» і оприсутнилась як інверсійна універсалія-триполярність всекосмічної речовини в її цілісності. Розкрилася і таїна Тринітарного архетипу (Святої Трійці), “свято скрывающего свою сущность много тысячелетий, оставаясь Божественным символом спасительного единства человечества” (Р. Баранцев). В кінцевому підсумку мною доведена однотілесність «я» і «ти», що і стало вирішенням центральної колізії духу і буття – колізії Необ’єктивованого і Об’єктивованого (неперервного Єдиного і дискретного Множинного). Це вирішення, по суті, є відкриттям Необ’єктивованої Людини без «лукавого розтину статі», що уособлює триіпостасну субстанціональну та триполярну речовинну Всереальність. Однотілесність «я» і «ти» наочно засвідчує процес, коли істота спочатку значиться жіночою (чи то чоловічою) полярністю, потім стає андрогінною, потім перетворюється в чоловічу (чи то в жіночу) полярність, потім знову стає андрогінною і, нарешті, знову перетворюється в жіночу (чи то в чоловічу) полярність. Ці переходи істоти з однієї полярності в другу і третю є переходами в свої незлитні і нероздільні три “я”. “Чоловіче”, “жіноче” і “андрогінне” онтологічно оприсутнюють одну єдину троїсту тілесність. Дискретний індивідний статус істоти – лише видимість, ефект об’єктивації, а насправді має місце статус істоти як надіндивідного триполярного Одного (див. стор. 101-102, 121-123 книги «Откровение Человека без «лукавого сечения пола»). Об’єктивація викривляє суть статі (триполярності), “перериває” неперервне, створює зовнішню ілюзорну видимість її “розриву” на “дискретні” істоти-індивіди, внаслідок чого з’являється так звана “роздільностатевість”. Якщо необ’єктивований індивід виражає невідривну полярність триполярної речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини, то об’єктивований індивід здається нам “геоцентричною дискретною цілісністю життя”, якоюсь специфічною реальністю («людиною»), відділеною від усього Космосу. Але вся іронія цього “здається” в тому, що “дискретний організм” ніколи і ніде не зароджувався із якоїсь “неживої матерії”, не розвивався, не еволюціонував, бо його як онтологічно-дискретної реальності взагалі не існує.

2. 2. Тілесна єдність індивіда-полярності зі Світобудовою і його безсмертя.
Питання про тілесну єдність індивіда з усією Світобудовою до мене не було поставлено філософами на онтологічне розв’язання в контексті проблеми статі, тобто триполярності речовинного рівня всезагальної матерії. Проте саме стать забезпечує цю єдність, будучи одночасно і мотиватором сексуальної функції та морфо-фізіологічної неоднаковості в ознаках індивідів як полярностей триполярного Одного. Словом, статус статі – забезпечувача всекосмічної цілісності речовини – не усвідомлювався. Тож розкриття онтологізації індивіда в параметрах вселенської цілісності матерії робить теорію життя зовсім іншою. Життя – не випадковий феномен, а властивість усієї Світобудови. Біологія повинна змінити ракурс атрибутивного підходу до розуміння суті життя, розвернутися в інший світоглядний простір, визнати в якості носія життя не «дискретного індивіда» (якого, як уже говорилось, онтологічно не існує), а Необ’єктивовану Людину (Людину без «розтину статі»), тілесність якої всеречовинна, всетваринна, всерослинна і представлена розмаїттям небесних тіл неозорого Космосу і всією наявністю необ’єктивованих біологічних видів. Як не згадати тут слова поета-страдника І. Насімі:
«Всё в мире – Человек,
Он свет и мироздание,
И солнце в небесах
Есть человечий лик».
Нагадаю і дискусію навколо проблеми реальності об’єктивованого виду, якого біологія визнала основною формою організації життя на Землі. Термін «вид» своїм традиційним змістом позначає спільність схожих між собою дискретних індивідів. Проте навіть Ч. Дарвін у питанні визнання реальності такого виду в певній мірі сумнівався. Він писав: «Термин «вид» я считаю совершенно произвольным, придуманным ради удобства, для обозначения группы особей, близко между собой схожих». А вже Ламарк і Бюффон прямо заперечували реальність існування видів. Існують, вважали вони, лише дискретні індивіди. І ось я довів, що онтологічно не існує і «дискретних індивідів». Поза сферою об’єктивації існує лише одна реальність – Необ’єктивована Людина (див.: Харченко П.А. Вещественная телесность Человека и видовая дифференциация. – В кн.: Откровение Человека без «лукавого сечения пола». – Ромны – Каменец-Подольский. – 2018. – С. 158-224). Життя є позачасовим змістом всезагальної матерії, яка уособлена тілесністю безсмертної Необ”єктивованої Людини. Безсмертя – фундаментальний закон її буття. Що ж стосується “смерті” як “кінця життя”, то вона перебуває під знаком об’єктивації, сценаризована суб’єктом, має умовно-легітимний статус і співвідноситься з об’єктивованою “людиною-дискретним індивідом”, яка сама по собі, за визначенням Христоса, є “мертв’яком”. “Смерть” пропадає безвісно з відновленням цілісності статі, тобто із зникненням «лукавого розтину» Людини… Секрет безсмертя Людини в тому, що ні полярне “его” (індивідна душа), ні його субстанціональна тілесність на цвинтар у домовині не виносяться. “Его” індивіда-полярності Необ’єктивованої Людини невідривно перебуває в еготриплеті ТриЕ(е)го під егідою закону необхідності періодичного речовинно-тілесного оновлення. За похоронами тіла індивіда ховається космогонічна метаморфоза – відродження-оновлення речовинної тілесності его-полярності через генетичний код та інформаційний код екзистенціала ТриЕ(е)го. Безсмертя Людини можна пояснити і таким чином. При суб’єкт-об’єктному сприйнятті подій ці події сприймаються поза функціонуванням цілісного Універсуму – Необ’єктивованої Людини і здаються нам окремішними, дискретними, закінченими явищами, вони не розкриваються в онтологічній єдності зі всезагальним буттям. Їх справжній зміст викривляється. Наприклад, «народження дитини» поза об’єктивізуванням цієї події зовсім не означає, що народилася цілісна Людина, а лише свідчить про тілесне оновлення-відродження однієї із трьох полярностей триполярного Одного, тобто вказує, що ця подія є внутрішньою функцією (фізіологією) Необ’єктивованої Людини. Але, перебуваючи в полоні об’єктивації, ми подію народження дитини сприймаємо як «початок» життя «людини» – дискретного індивіда, хоч насправді такої «людини» онтологічно не існує. Це ж саме стосується і феномену «смерть». В об’єктивованому сприйнятті «смерть» здається «кінцем життя» тієї ж онтологічно не існуючої “людини-дискретного індивіда”. Отже, щоб повірити в безсмертя, треба знати істинну суть Людини, а не гіпнотизуватись інформаційним фальсифікатом, що підносить чуттєвість і суб’єкт-об’єктивізатор. «Народження» і «смерть» не є ані «початком», ані «кінцем» життя індивіда-полярності Необ’єктивованої Людини. Лише усвідомивши це, приходить віра у велике диво – безсмертя Людини. Безсмертя зобов’язує нас тримати в моральній чистоті своє “я”, усвідомлювати, що в кожному з нас перебувають індивідні “его” всіх народів світу. Вони складають розгалуженість єдиного егофонду Необ’єктивованої Людини. При МОР’і (“множинному особистісному розладі”, коли індивід протягом життя може проявлятися в якості багатьох різних “его-суб’єктів”), раптовому опануванні древніми мовами, сновидіннях, шизофренічному процесі, трансперсональних переживаннях… ці “его” “оживають”, перевтілюються, розмовляють будь-якою іноземною мовою (запорука незнищенності мов).

2.3.Суб’єкт.
Головне питання будь-якого світогляду – «хто пізнає буття?». І. Кант говорив, що пізнає не «людина» (дискретний індивід), а трансцендентальний гносеологічний суб’єкт («світовий розум»). Та не тільки Кант помилився. Вся традиційна і сучасна гносеологія в питанні – «хто пізнає?” – зупинилася саме на суб’єкті (байдуже, який він – «декартовський», «кантовський», «марксистський колективний», «гуссерлівський дистильований» чи якийсь інший). Суб’єкт тисячоліттями збивав із пантелику філософів у цьому питанні. Вони вбачали в суб’єкті істину людської сутності. Ось як визначається суб’єкт вустами філософів-матеріалістів: «Суб’єкт – пізнавальна і діюча людина-індивід, якій протиставлений об’єкт як окрема інша реальність»; «Суб’єкт – носій предметно-практичної діяльності, свідомості і пізнання»; «Суб’єкт – носій властивостей і характеристик, що визначають якісні особливості об’єкта». І все ж, як вірно зазначав М. Бердяєв, «істина не може бути об’єктивованою». Визначення сутності Людини, що спирається на пізнавальне відношення суб’єкта до об’єкта, підміняє проблему Людини проблемою суб’єкта. У книзі «О назначении человека» Бердяєв констатує: «Суб’єкт не є буття, суб’єкт гносеологічний, а не онтологічний… Гносеологічний суб’єкт не є людина». Сам по собі суб’єкт первинно змоделювався з Триего чуттєвою рефлексією Необ’єктивованої Людини. Ця чуттєва рефлексія «розірвала» єдність его-полярностей, що перебувають в Триего, «наділила» їх ілюзією окремішності своєї самості в образі «людини-дискретного індивіда» («я» – це не «ти»). Вони стають суб’єктами, «пристроєм» подальшої об’єктивації буття, конструюють з тілесності Людини «дискретний зовнішній світ», «розривають» її на безліч «самостійних» об’єктів, розділяють дворівневу її тілесність на Бога і «людину-мертв’яка» (дискретного індивіда). Словом, те, чим ми себе вважаємо і явно відчуваємо як реально існуюче, насправді є об’єктивованою полярністю Необ’єктивованої Людини і тому важливо не прирівнювати нашу істинну сутність до того, що нам чуттєво здається.

3. Забезпечення постіндивідної цивілізації Тригнозисним світоглядом.

3. 1. Кінець суспільної історії і держави суб’єктів.
Фрідріх Ніцше говорив: «Наш світ, в якому ми живемо, – помилка». А Махатма Ганді висловився простіше: «Ця цивілізація така, що вона зруйнується сама по собі, треба тільки мати терпіння». Вказуючи на неминучість кінця історії, Микола Бердяєв зазначив: «Кінець світу буде кінцем для світу об’єктного», «кінцем об’єктивованого пізнання буття, розділення його на суб’єкт і об’єкт». Не важко збагнути, що доля суб’єкта – це доля історії, доля держави. Необ’єктивована Людина демаскувала страшну правду про суспільну історію. Історія своїм виникненням завдячує «розтину статі» і є феноменом об’єктивації Людини. Кажучи по-іншому, вона обертається навколо “трупа” – об’єктивованої «людини-дискретного індивіда», а не навколо Людини цілісної (без «лукавого розтину статі»). Засобами об’єктивації (звуком, словом, числом, атомом…) суб’єкт створив штучний світ речей, цивілізаційні цінності – техніку, мораль, право, науку тощо. Та, незважаючи на це, деоб’єктивізація Людини приречує історію на закінчення, оскільки звільняє індивіда від статусу суб’єкта, «повертає» його в необ’єктивований статус, у цілість Триего. На цьому гносеологічна функція – об’єктизування припиняється, суб’єкт поступово зникне. На зміну об’єктиваціоністичному світосприйняттю прийде необ’єктивоване саморозкриття Людини (вербальне Одкровення під інформаційним операторством еготриплета ТриЕ(е)го). Історична цивілізація зміниться постіндивідною, що обертатиметься навколо Людини без «лукавого розтину статі».

3. 2. Зміна парадигми мислення. Вербальне ОдкровенняТроїчності. Інформаційний еготриплет ТриЕ(е)го.
Цивілізація потребує нового світоглядного забезпечення, базованого на істинній сутності Людини. Досить жити в «світі брехні». Один із авторів методологічних настанов філософської антропології Макс Шелер відзначив, що всі центральні питання філософії можна звести до одного – «що є людина?». Відповіді на це запитання філософія не дала, оскільки продовжує оперувати фальсифікатом, знаннями про мертве (об’єктивоване) буття. Із-за об’єктиваціоністичної логіки пізнання вона не вирішила центральної колізії духу і буття – колізії Об’єктивованого і Необ’єктивованого, не відкрила Людини, не подолала протиріччя між об’єктивним і суб’єктивним. Тілесність Людини нею зведена до онтологічної фікції – “дискретного індивіда». Тож запитується: яка ціна всьому філософському осмисленню людських проблем, якщо істинна сутність Людини залишалася невідомою?
Микола Бердяєв справедливо провіщав настання нової епохи духу і пов’язував її з «розкриттям світу по ту сторону розпаду на суб’єкт і об’єкт, із подоланням відчуження та об’єктивації не тільки в мислі, але і в житті». Він пророкував прихід нового Одкровення як «релігії Троїчності», вільної від об’єктивації і базованій на розкритті онтологіі статі: «С полом, может быть, связано возникновение феноменального мира, и здесь есть точка, в которой решается судьба мира и человека. Преображение мира есть, прежде всего, преодоление падшего пола»; «Пока остаётся разрыв пола – нет ещё индивидуальности, нет полного человека, но преодоление пола есть утверждение пола, а не его отрицание… Нужно утвердить пол до окончательного его преодоления, до исчезновения полов, до соединения в единый дух и единую плоть. И тогда сознание перейдёт в сверхсознание, и мир раскроится по ту сторону распада на субъект и объект».
Я вже зазначив, що феномен Одкровення зумовлений наявністю інформаційного екзистенціалу в природі Необ’єктивованої Людини – онтологічної Троїчності. На субстанціональному рівні тілесності Людини ця Троїчність набуває статусу ТриЕго, а на речовинному – статусу Триего (детальніше в книзі: Харченко П. А. ТриЕго.– К.: “Фенікс”. – 2008. – 420 с.). По відношенню до ТриЕго суб’єкт вторинний. Він виникає після породження Субстанцією речовини і формування Триего. «Розрив» Триего породжує суб’єкта – об’єктивізатора буття.
Перша стадія Одкровення оприсутнюється як невербальне розкриття тілесності Необ’єктивованої Людини через релігійний процес. З виникненням суб’єкта, саморозкриття Людини зазнає об’єктиваційного викривлення. Необ’єктивована Людина «стає» об’єктом. Її тілесність «покидає» статус Єдиного, «розпадається» на елементи Світобудови як дискретного Множинного. Суб’єкт перебирає на себе звання «людини» в образі «дискретного індивіда». Та з приходом Тригнозису починається вербальна стадія Одкровення, коли Людина саморозкривається вербальними (словесними) засобами через троїчність своєї тілесності («пізнання із Людини і через Людину»).
Тригнозис свідчить, що «свідомості» як самостійної інформаційної реальності бути не може. Існує не «свідомість», а Одкровення (саморозкриття) Людини опосередковано егокомплексом ТриЕ(е)го, який і зберігає всю інформацію про Людину-Космос, віртуальне відтворення якої спостерігається при трансперсональних переживаннях у психоделічних сеансах.
Ранні богослови, а пізніше і Микола Бердяєв, говорили про Одкровення і «нову людину», образ якої в Новому Завіті пов’язаний з однотілесністю “я” і “ти”, втаємниченою словами Христоса “люби ближнього твого, як самого себе” та “все є одне”. Проте ці слова Христоса не могли бути зрозумілими в об’єктивованому на той час світовому середовищі. Для їх збагнення вимагалось «отложить прежний образ жизни ветхого человека, истлевающего в обольстительных похотях», «обновиться умом», «облечься в нового человека, созданного по Богу, в праведности и святости истины»: ” Не говорите лжи друг другу, совлекшись ветхого человека с делами его И облекшись в нового, который обновляется в познании по образу Создавшего его, Где нет ни Эллина, ни Иудея, ни обрезания, ни необрезания, варвара, Скифа, раба, свободного, но всё и во всём Христос” (Кол. 3:9-11). “Ветхий человек” – це «людина», розумово потьмарена об’єктивацією, «не преодолевшая лукавого сечения пола”, а “новый человек” – це оновлена пізнанням Людина, «истребившая лукавое сечение пола» («Нет уже Иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужского пола, ни женского; ибо все вы одно во Христе Иисусе» [Гал. 3:28]. Висловлюючись по-інакшому, «новый человек» – це одвічно троїста Необ’єктивована Людина як Людина єдиного Людства, що відкривається новим пізнанням (Тригнозисом).
З настанням нового пізнання, ранні богослови провіщали «кінець світу речей». Нове пізнання пов’язувалося ними зі зміною уявлень про суть статі. Людина, починаючи з подолання свого розділення на чоловіче і жіноче начала, зазначав Максим Ісповідник, «может соединить все остальные разделения Вселенной и достичь Бога, как причины всего». Цю думку підкреслював і Василь Великий: «Истребление лукавого сечения пола – путь возвращения к тому познанию, которое благодать поновляет и обновляет в Человеке возрождённом».
«Истреблением лукавого сечения пола» і «приведением человеческого единства в единение с самим собой и Спасителем» Святе Писання фактично провістило прихід нового пізнання – Тригнозиса, який покликаний відлучити об’єктивацію від Істини, покласти «кінець старому світу речей», об’єктивованому світовідчуттю і світорозумінню. Тригнозис відкрив Людство як Одне, «где нет уже… ни Иудея, ни… раба», (тобто, «богоизбранных и гоев»), а все Одне – Людина єдиного Людства.
Тригнозис – це оптимістичний світогляд забезпечення переходу Людства в постісторію (постсуб’єктову антропологічну епоху). Він є проектно-світоглядною документацією новобудови – постіндивідної цивілізації. Тригнозисне Одкровення відновлює єдність людського роду, оголошує вирок об’єктивованій формі суспільства як неонтологізованій, усуває з космогонічної арени об’єктивовану “людину-суб’єкта» – носія поневолюючої об’єктності. Воно переводить Людину в інший світоглядний простір, змінює символи позначення, якими релігія і філософія «узаконили» фальшиву сутність Людини образом «дискретного індивіда». Об’єктиваційну парадигму мислення з її віртуальними «суб’єктом» і «дискретним індивідом» чекає кінець. Пробудження розуму неминуче. Нова ера в гносеології на підході… і Людству нікуди буде дітися – як прийняти Одкровення Троїчності, жити по-тригнозисному («по-українському»), жити за необ’єктивованим сценарієм, «вне порабощающей злой системы вещей».

3. 3. Дерелігієзація розуму.
Відкриттям Необ’єктивованої Людини припиняється релігієзація розуму, усувається поділ буття на необ’єктивованого Бога і об’єктивовану “людину-мертв’яка” (дискретного індивіда). За межею об’єктивації Бог і Людина є однією реальністю – Необ’єктивованою Людиною. Бог – виразник субстанціональної тілесності Необ’єктивованої Людини. Воістину справедливі висловлювання: “Той, хто знає себе, знає Бога” (Климент Александрійський); “Пізнаючи себе – Тебе пізнаю” (св. Августин). Бог (Свята Трійця) є необ’єктивованою реальністю і пізнати його, спираючись на формальну логіку, неможливо. Формальнологічне пізнання Трійці приречене на провал, на «гибельную объективацию смысла», що і засвідчили провальні спроби осмислити її раціональною філософією, «перебуваючою під знаком об’єктивації». І тільки Тригнозис пізнав Трійцю. Він з’ясував, що релігійний процес сам по собі є «мовчазною» (позавербальною) логікою саморозкриття (Одкровення) Необ’єктивованою Людиною таїни своєї суті (буття відкриває себе самого). Через образи тріадних язичницьких богів і монотеїстичного триіпостасного Бога сповіщається наявність у Людини двох рівнів тілесності – триполярного речовинного («людського») і триіпостасного субстанціонального («божественного»). Словом, і дозрілий (тріадно-онтологічний) політеїзм, і зрілий (тринітарний) монотеїзм звіщають одну і ту ж істину: природа істинної (Необ’єктивованої) Людини – троїчна.

3. 4.Атомістика.
На запитання: як виникла атомістика? – до Тригнозиса правиьної відповіді не було. Згідно з Тригнозисом, саме походження «людини»-дискретного індивіда і є походженням «атома» і атомістики. Іншими словами, своєю появою атомістика завдячна об’єктивації Людини. «Атом» виникає як результат «розриву» триполярності (статі) речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини, тож первісним «атомом» («першоатомом») є «дискретний індивід», хоч в онтологічній реальності «атомів» нема.
Дискретність – центральний принцип атомістики, названий Гегелем «принципом превеликої зовнішності». Але, не дивлячись на опозицію до атомістики, вона проявила свій розквіт в здобутках цивілізації. Відомий критик атомістики Микола Страхов у праці «Світ як ціле» писав: «Нет никакого сомнения…, в том, что и в будущие времена атомистика будет процветать и находить последователей. Всё это происходит потому, что атомистика есть необходимая ступень, через которую проходит человеческое мышление, в ней выразились до известной степени существенные неистребимые требования мышления».
Тригнозис не приймає абсурдного смислу класичних уявлень про «атом». Думаю, що фізика скоро звернеться до тригнозисної «атомістики», до розуміння триплетної організації речовини. Саме полярно-триплетне упорядкування речовини пояснює корисність «атомістики» в освоєнні тілесності Необ’єктивованої Людини (світу). І фізика майбутнього свої уявлення «узаконить» не формулами, а Тригнозисною методологією. Вона облишить свої безплідні спроби віднайти «останній елементарний об’єкт матерії» і переконається, що вся матерія триплетно єдина, онтологічно троїста – від зарядової троїчності «елементарних фізичних часток», троїчного статусу «математичної одиниці» триплетності «біологічного коду» – до необ’єктивованого триіпостасно-триполярного світового Всього, уособленого Необ’єктивованою Людиною, що містить в собі «першу» і «останню» «елементарну частку матерії» в образі індивіда-полярності, а ця сама в собі онтологічно вміщає «Все», представлене… Необ’єктивованою Людиною.

3. 5.ЛГБТ- людство.
Хибне, об’єктиваціоністичне розуміння сутності статі зумовило багато злочинів у суспільній сфері відносин. Я маю на увазі гоніння на представників так званої «сексуальної меншості». Сотні тисяч геїв, лесбіянок, андрогінів і трансгендерів знищила інквізиція, більше 200 тисяч їх загинуло в нацистських таборах смерті… Суспільству важливо усвідомити, що стать – це інверсійна триполярність речовинної тілесності Людини. Інверсійність триполярності – закономірне явище, котре зумовлює в структурі суспільства наявність індивідів різних форм і ступенів полярного прояву – чоловіків, жінок, андрогінів, трансгендерів, інтерсексів… Вся поляризована структура суспільства є єдинородною, єдиносуттєвою, незлитною і нероздільною, а отже, любов будь-яких однотипних індивідів між собою (геїв, лесбіянок…) онтологічно закономірна і зумовлена законом цілісності тілесності Необ’єктивованої Людини по всьому спектру її полярного прояву. Словом, вона екзистенціально зумовлена цілісною природою тілесності Людини, а не є надуманою Платоном «спрагою цілісності на шляху подолання розриву андрогіна» (відновленням так званої «бінарної повноти людської природи»). Кажучи іншими словами, «нетрадиційна» орієнтація в любові корениться в космогонічній суті статі як інверсійної триполярності-універсалії речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини. Ось чому зусилля ЛГБТ-Людства подолати гомофобську мораль мітингами, парадами, демонстраціями, художніми фестивалями та іншими об’єктиваційними заходами не вирішать проблеми. Необхідний світоглядний переворот у розумінні суті Людини, будівництво постіндивідної цивілізації з переходом до нової форми суспільства. Гомофобія і лесбофобія зникнуть лише з торжеством Істини про Необ’єктивовану Людину.

3. 6. Онтологізована форма суспільства як прояв Людини єдиного Людства.
Розум осідлала брехня: начебто межі тілесності Людини закінчуються біологічним «дискретним індивідом». Ця неправда складає константу в світовій системі знань, визначає головну ознаку сучасного об’єктивованого суспільства з його недосконалими соціологемами. Наша турбулентна сучасність вимагає радикальної реконструкції дискретно-індивідної форми суспільства, заміни її на онтологічну форму суспільства. Базоване на «розриві» статі, суспільство виражає «життя мертв’яків», механічну сукупність «дискретних індивідів». Дискретна особа, як справедливо зазначив Григорій Нісський, «не може бути втіленням ідеї людства, справжнім відтворенням образу триєдиного Бога», а Микола Бердяєв у книзі «Эрос и личность» пише: «Только та социальная теория способна вывести человека с трагической дороги, которая будет базироваться на раскрытии тайны пола, преодолеет половое разъединение мира, ибо именно с полом и любовью связана тайна разрыва в мире, тайна индивидуальности и бессмертия».
Суспільний процес хоч і втаємничено, але повільно наближається до єдинолюдства, стверджується гуманітарно як необ’єктивована форма суспільства, що спирається на онтологічну цілісність тілесності Людини, на індивідуалізацію Всеєдності. Цей процес з часом здійснить демонтаж держави як «житла мертв’яків», «як збіговища політизованих об’єктивованих «эго» (суб’єктів).
Політтехнологам треба усвідомити, що свободу Людині не може забезпечити ніякий тип об’єктивованої держави, включно з державою демократичного устрою. Демократія як форма державності в системі суспільної об’ктивації, за справедливим висловом римського історика Полібія, є «часом розтління і занепаду, за яким наступає загибель цивілізації». Не іншої думки і Микола Бердяєв у книзі «О назначении человека»: «Демократия и есть… форма общественного строя, наиболее соответствующая греховной человеческой природе и наиболее дающая возможность ей себя выразить».

3.7. Переінакшення егофонду Людини.
Реально концептуальні основи технологій переінакшення егофонду Людини закладені в природі її тілесності. Насамперед актуальним є очищення егофонду від злочинної суб’єктивності “его” неронів, тамерланів, грозних, гітлерів… Є можливою і технологія, коли при розкритті злочину вбивці роль свідка може виконати «его» – жертва. Багатоегональність і вічність життя Людини дозволяє опрацювати також технологію повернення (“переселення”) “потойбічних” душ (“его”) в “земне посейбіччя”. Мова йде про прискорене оновлення-відродження речовинного отілеснення видатних «потойбічних «его». Це справа майбутньої егоінженерії і егогенетики, що звершить Велику фільтрацію духовності Людини, переінакшить її егофонд через еготрансформацію. Людину постісторичної епохи сповнюватимуть ідеали космогонічного призначення. Вона не буде спокушатися, як нинішня об’єктивована, дискретно-індивідна “людина”, земними гріховодними устремліннями – славою, розгульним сексом, багатством.

3. 8. Екзистенціальні рамки мирного життя Людини.
Об’єктивація лежить в основі всього сучасного світобачення. Вона визначила головну рису соціального світу – дискретне роздвоєння статі і механічний принцип «боротьби двох протилежностей». Ця початкова філософська дихотомічна неправда стала джерелом зла, детермінатором всіх страждань Людини.
Панування ідеології «об’єктивованої людини» – це шлях, що періодично визначає фізичне знищення цивілізацій. Людство постійно перебуває в стані розгубленості, охоплене апокаліпсистичною тривогою на фоні ненависті між людьми. Маємо прецедент, коли ні торжество грошей, ні виборчі бюлетні, ні воля натовпу і політиків не в змозі зупинити кривавий хід історії. Кров обагрянила всі цивілізаційні цінності. Ворогують між собою партії, держави, народи, роз’єднані економічними союзами, стратегічним партнерством, військовими блоками. Лютує ненависть між суб’єктами різних національних, релігійних і економічних ідеологій, процвітає гомофобія, стає нормою тероризм і аномія суспільства, при якій для її членів втрачається значимість моральних та соціальних законів і наставлень. А на цьому фоні Норвезький Нобелівський комітет ось уже більше ста років роздає Премію Миру… За це століття відбулося безліч локальних війн, дві світових, назріває третя …
Якщо серйозно боротися за мир, то треба прислухатись до мудрих слів Василія Великого: «У людей не было бы ни раздоров, ни войн, если бы грех не рассёк естества на дискретное «мужское» и «женское». Словом, необхідно втрутитися в антропологічну проблематику, застосувати необ’єктивований світоглядний інструментарій виходу Людини з омани «лукавого сечения пола» і «порабощающей злой системы вещей». Причинно війни зумовлюються світоглядною мотивацією. Світоглядним забезпеченням мирного життя Людства повинна стати сама сутність Людини, її онтологічна цілісність, яка і є екзистенціальною рамкою мирного буття.

3.9. Перехід у постісторію. Завдання ООН.
Прикро говорити, що в наш тривожний час провідники духу (філософи) «набрали в рот води», мовчать, не шукають формулу порятунку цивілізації від фізичної загибелі. Я звертаюся і до «властителей мира сего»: державні діячі і міліардери, перестаньте гратися в «об’ктиваціоністичну» рулетку на інформаційному полі соціальных проблем людства. Треба втрутитись в антропологічну проблематику, вивести людство з полону об’єктивації, міжусобиць, протистоянь. Займіться пошуком політичного рішенння переходу людства до постіндивідної цивілізації, співзвучної необ’єктивованій природі Людини та індивідуалізації Всеєдності. Необхідно скликати спеціальну сесію ООН для прийняття Конституції Людини без «лукавого розтину статі», націлити ООН на роботу по переінакшенню суспільних відносин в напрамі створення необ’єктивованого суспільства, відходу від дискретно-індивідної його форми. Об’єктивовану духовність Людини треба замінювати на духовність необ’єктивованих сенсів життя. У питанні розуміння суті Людини більше не можна залишатися в рамках атомістичних уявлень XX століття, перебувати в полоні об’єктиваціоністичної концепції «людини»-дискретного індивіда. Світоглядний арсенал атомістичної антропології, що продовжує ще обслуговувати цивілізацію, вже майже вичерпаний.
Вирішення проблеми мирного існування людства лежить у площині переінакшення бачення Людиною своєї сутності. Людина повинна воскреснути після свого довгого об’єктиваціоністичного омертвіння. Якщо не сьогодні, то завтра прийдуть глибокомислячі державні діячі, котрі задіють Тригнозисний ренесанс антропології, скористаються Необ’єктивованим світоглядом для наведення моральної чистоти в людському егодомі, застосують мій світогляд у будівництві нової цивілізації.
Петро Харченко.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *