Листя побільшало жовтого,
Вітер зірвавсь…Невтерпець!
Запах залишився лілії жовтої,
Літо збігло зовсім нанівець.
А за літом -цілунки, думки…
Зустрічі трепетні і побачення!
Ти б за літечком-залюбки!
В долі просив би пробачення.
Час, невблаганний, лікує рани,
Вилікує її і тебе,
Жаль тільки лілії – рвані,
Та на душі щось шкребе…
Лікую душу
Розбавлю сльози гіркоти,
Своїм зеленим різнотрав`ям.
Від чорної лікуюсь самоти,
Тим самим душу я обавлю.
Півонія, меліса, рута-м`ята,
Коли душа від болю вся зім`та,
Та й нерви полікує враз,
Щоб сльози не верталися щораз!
Я помудрую і добавлю хміль,
Щоб краще спалось в заметіль.
У купіль для закоханих-любистку,
Щоб син кохав мою невістку!
А для приїзджих-по кухлику вина,
Щоб не чіплялись: де, коли й чия вина?
А істина, як завжди є одна –
У склянці, хто допив її до дна!
