Коровчинський Віктор Мусійович

Коровчинський Віктор Мусійович

Коровинські дівчата
Коровинські дівчата

(1890 – 1949)
Народився 10 лютого 1890 року в селі Бацмани Роменського повіту Полтавської губернії.

Творець прекрасного.
Саме так хочеться сказати про живописця Віктора Мусійовича Коровчинського – людину і художника, невтомного шукача і творця прекрасного в житті та мистецтві. Хто знав, що саме він перенесе всю красу Роменщини на полотно, що оживуть під його пензлем чудові образи земляків. Уже перший потяг до творчості він відчув, навчаючись у Роменському міському училищі, куди вступив після закінчення Бацманівської сільської школи.
У душі народжувалися образи майбутніх творів. Хлопчина мріяв про вступ до Київського художнього училища. Та від мрії до її здійснення пролягли два довгих роки очікування. Талановитому юнакові допомогло Роменське повітове земство, що упродовж кількох років виділяло певні кошти, щоб юнак мав змогу продовжувати навчання. Непомітно пролетіли роки І ось він, випускник Київського хуожнього училища, мріє продовжити свою освіту. Але нестатки примушують працювати.
У 1918 році молодий художник повертається до Ромен, працює вчителем креслення в другій трудовій та залізничній школах. Увесь цей час Віктор Мусійович знаходиться у вирі життя. Він створює художні полотна, які експонуються на багатьох художніх виставках: у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Ворошиловграді, Одесі та в інших містах. Картини цього часу наповнені красою рідного краю, головним героєм яких є народ. Це і знамениті «Коровинські дівчата», і чудово вимальований образ «Селянки с. Недригайлова», вдало створений «Етюд голови діда», ряд яскравих пейзажів. Серед них особливо виділяються «Коровинські дівчата» (1926 р.).

Ранок в сім’ї робітника
Ранок в сім’ї робітника

Без перебільшення можна сказати, що то є сама, відтворена пензлем майстра, люба з дитинства українська пісня. На фоні зеленого віття вимальовуються постаті дівчат, що символізують собою нев’янучу молодість, радість життя. З якою майстерністю, з якою великою любов’ю створив художник ці образи! Творчість митця тісно пов’язана з життям народу. Тонко відчуваючи плин часу, хід історичних подій художник завжди йшов у ногу з життям. В його роботах знайшло своє відображення все нове, що діялося в радянському місті і селі. Ця тема розкривається в ряді картин, а саме: «Перше радіо на селі», «Ремонт тракторів в МТС», «Колгоспний двір» та інші. Картина «Колгоспний двір» примушує відчути пахощі сіна і полуденну спекоту. Сліпить очі сонце, над критими соломою хлівами піднялося високе небо. Стежкою йде жінка, інша схилилась над відром з водою. Все тут живе, дихає, виконує свою важливу роботу.
Упродовж багатьох років Віктор Коровчинський був активним членом Асоціації Художників Червоної України. Саме в цьому творчому об’єднанні чи не найбільше зберігалися і розвивалися реалістичні традиції передвижників. Варто зазначити, що до АХЧУ в свій час, поряд з Віктором Коровчинським, входили такі знані митці, як Ф.Г. Кричевський, М. Козик, Г. Світлицький та інші, що працювали в Києві, Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві, Миколаєві, Ромні тощо. Тож не дивно, що виставки членів АХЧУ відбувалися і в нашому місті.
Наприкінці 1930 р. Коровчинський переїхав до Москви, працював викладачем Московської сільськогосподарської академії ім. К.А.Тімірязєва, став членом Московської обласної спілки художників і товариства художників. Регулярно отримував творчі відрядження в Україну, Білорусію, на Урал. Був активним учасником художніх виставок. Восени 1941 року працював на оборонному заводі Москви. З 1943 до 1949 року цілком присвятив себе живопису і був членом товариства художників.
Під час війни ним були створені картини на військову тематику. Однією з кращих робіт є полотно «Останні вісті» (1943). На картині зображено події суворої зими: біля входу в землянку сидять бійці, коротка і бажана перерва між боями. Великі сильні руки стискають дорогоцінну річ – газету. Саме тут художник створив яскравий образ радянського воїна-патріота, захисника своєї Батьківщини.
Віктор Мусійович прожив цікаве, сповнене творчого горіння життя, залишивши після себе багату творчу спадщину, заслужену славу та добру пам’ять в серцях земляків.
19 лютого 1949 року Віктор Мусійович раптово помер від розриву серця за роботою, як художник, з пензлем у руках.
Похований Віктор Мусійович Коровчинський у Москві на Введенському кладовищі.
Багато картин, створених художником у Москві, передали Роменському краєзнавчому музею його дружина Ольга Іллівна Коровчинська і син Михайло. Зараз у музеї зберігається 38 картин митця, зокрема «Перше радіо на селі», «Ремонт тракторів в МТС», «Останні вісті», «Ранок школяра» та інші, які допомагають вивчати історію, минуле нашого краю.
Г. Аворбуд

Портрет Варі Васюхно
Портрет Варі Васюхно

Спогад далекого дитинства.
Теплий літній полудень. Післявоєнна Процівка. Зграйка гамірливих дівчаток-підлітків біжить купатися до Роменки. Прямо біля річки їх чекає несподіванка – літній чоловік у світлому солом’яному брилі з етюдником, пензлем і палітрою, на якій яскравими плямами – фарби. А на полотні – пейзаж, що відкривається перед дівчатками вище: напіввідбудовані Ромни, куполи Святодухівського собору та Олександрівської церкви.
Художник підізвав дівчаток до себе,познайомився, розпитав про буденні справи. Вже через декілька хвилин вертляві цокотухи забули про дивного чоловіка, стрімголов занурювалися у прохолодну річку. Їм, звичайно, на думку не спало, що це був відомий московський художник, уродженець Бацманів – Віктор Мусійович Коровчинський. Кожного літа він квартирував у с. Процівка, у діда Андрона і баби Катрі Пилипенків.
Але зустріч з дітьми не пройшла безслідно. Художник творчим поглядом зміг підмітити в одній із цих маленьких дзиґ свою майбутню модель – Варю Васюхно. Віктор Мусійович розпочинає роботу над новою картиною «В школу».
Сюжет простий – діти збираються до школи. Біля ґанку стоїть центральна фігурка дівчинки, з пшеничними кісками. Художник попросив матір Варі, аби дівчинка позувала йому декілька днів. Розуміючи, якими важкими видалися 1947-Коровчинський установив плату: гроші або буханець хліба щоденно. Але Варина мама після роздумів вирішила: кращою платою буде доньчин портрет, написаний пензлем знаменитого художника. Пройшло два довгих місяці, як здавалось тоді Варі. Щоденно декілька годин потрібно було стояти у заданій позі. За сюжетом на картині зображені ще мама і хлопчик.
Моделей для них Віктор Мусійович теж не шукав далеко. «Хлопця» писав із сусіда, однокласника дівчинки Бориса Божка, а натурою для «мами» виступала невістка господарів квартири Коровчинського.
Художник виконав свою обіцянку: написав портрет Варі Васюхно, дівчинки з ясними блакитними оченятами.
Влітку 2009 року на щорічній студентській практиці у нас побували студентки І курсу історичного факультету Сумського державного педагогічного університету. Серед них – Мар’яна Жуган, яка розповіла нам про сімейну реліквію.
Ми запросили Варвару Пилипівну Васюхно (Чепурко) до Роменського краєзнавчого музею, яка люб’язно згодилася розповісти нам цю історію, показала свій живописний портрет.
Картина Віктора Коровчинського «В школу», виконана олією на полотні, зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника «Посулля» у Ромнах. Мистецтвознавці називають її останньою роботою художника. А побачити цей твір на власні очі можна на виставці «Майстер пензля» у Роменському краєзнавчому музеї, що присвячена 110-й річниці з дня народження В.М. Коровчинського.
Савченко Н.В., зав. відділом історії краю;
Федько О.В., зав. відділом образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва Роменського краєзнавчого музею.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *