Народився 1926 року на хуторі Біж біля села Хоружівки Недригайлівського району Сумської області. Живописець, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1998).
Закінчив у 1957 військово-художню студію при Тбіліській художній академії. Після армії повернувся до Недригайлова, де при Будинку культури організував студію образотворчого мистецтва і керував нею.
З 1981 року працював художником у місцевій художній майстерні. Помер у 2007 році.
Н. Кизенко майстерно писав натюрморти, портрети, пейзажі. Брав участь у обласних, республіканських, міжнародних виставках. Роботи зберігаються в музеях Києва, Сум, Ромен та у приватних зібраннях за кордоном. Лауреат обласної премії ім. П. Рудя (1969).
Пейзаж посульської душі.
14 березня 1926 року у живописному хуторі Біж поблизу села Хоружівка Роменської округи у сім’ї коваля народився хлопчик. Нарекли його Нестором. Малювати почав рано, ще в дитинстві. Шістнадцятирічним юнаком потрапив на примусові роботи у Німеччину. Після звільнення став солдатом Радянської армії і служив у Європі ( на Балканах, у Болгарії ). Потім у його житті була Грузія і чарівний незабутній Тбілісі. Строкова служба стала надстроковою. І саме тут, у Тбілісі, помітили унікальність і талант старшини Кизенка. Йому пощастило працювати художником-оформлювачем в Грузинській Академії мистецтв. Саме тут і отримав Нестор ґрунтовні знання з живопису і графіки. Цілих п’ять років він відвідував художню студію при Академії. У Нестора Митрофановича були вчителі європейського рівня, серед них – Василь Шухаєв (колишній житель Ленінграда) та колишній парижанин Давид Какабадзе. І саме, завдячуючи їм , ми і маємо Нестора Кизенка – професійного живописця, який надзвичайно вдало будував композицію, розробляв перспективу, обирав гармонійний колорит своїх творів. Його картини ніби світяться зсередини.
Художник Кизенко мав власне відчуття українського пейзажу. На його полотнах всім нам знайомі рідні краєвиди, характерні тільки для нашого краю. Чистенькі, вибілені селянські хати під солом’яними стріхами, замріяні одинокі вітряки та криниці, церкви з високими маківками, містки, кладки, човни біля берега річки – все те, що дуже дороге нашому серцю, що заставляє його битися сильніше, чи завмирати і щеміти від тихого смутку. Автор точно знав , як заставити розкритися нашу душу, щоб проснулися у ній і забриніли ті струни, які, можливо, у когось довго спали.
Дванадцять років життя віддав Нестор Митрофанович армійській службі, і ось, нарешті, його зустріла рідна земля. У 1956 році він із сім’єю повернувся до Недригайлова, де створив і очолив студію образотворчого мистецтва при Будинку культури. З того часу і до самої смерті художник заробляв собі на життя малюванням, навчав дітей і створював свої картини. Так народилися цілі серії його робіт – портрети, натюрморти, пейзажі, сюжетні, історичні роботи. У цей же час Нестор Митрофанович брав участь у міжнародних, всесоюзних, республіканських, обласних і навіть закордонних ( Болгарія, Німеччина) виставках. На деяких з них отримав призові місця: став лауреатом обласної премії Пилипа Рудя (1969), нагороджений Шевченківською золотою медаллю (1967), бронзовою медаллю на Всесоюзній виставці (1971). Його живописні твори зберігаються у музеях Києва , Сум, Ромен. У 80- 90 роках Кизенко розписав ряд церков. У 2000-му році став членом Спілки народних майстрів України .
Вже майже наприкінці життя поталанило художнику зустріти свого мецената з Канади Володимира Бєляєва-Беланжера , який практично відкрив друге дихання у творчості Нестора Кизенка. Світ нарешті побачив чудові, талановиті роботи майстра, а сам майстер отримав умови і засоби для своєї подальшої творчості, бо нарешті мав у своєму розпорядженні найширший асортимент фарб і, незважаючи на вік, працював натхненно і пристрасно.
Здавалося, що попереду ще багато творчих злетів і цікавих зустрічей. На підйомі художник зустрів своє 80-річчя. У Роменському краєзнавчому музеї, з яким він тісно співпрацював і просто товаришував з його співробітниками, пройшла велика ювілейна виставка робіт. Привітання, побажання… Але, як часто трапляється у житті, доля невблаганна. Невдовзі після ювілею, трагічно загинув син Нестора Митрофановича – Володимир, потім помер меценат Бєляєв-Беланжер, а згодом пішов у небуття і сам Нестор Митрофанович.
Оксана Федько,
старший науковий співробітник
Роменського краєзнавчого музею
Картинна галерея митця є в готельно-ресторанному комплексі,,Старий млин” ,що в Недригайлові. Тут знаходиться інформаційний центр ГО,,Кластеру,,Посулля” МИ залюбки знайомимо відвідувачів з творчістю Нестора МИТРОФАНОВИЧА Кізенка.