(1926 – 2007)
Художник-аматор. Народився у 1926 році в с. Погреби Роменського району в селянській сім’ї. Працював у колгоспі, закінчив вечірню школу. Учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, нагороджений орденами та медалями.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2003).
Працював учителем образотворчого мистецтва в Роменській середній школі № 1 (нині колегіум ім. П. Калнишевського). Основні роботи виконані в жанрі народної картини та декоративного розпису, пейзажу та натюрморту. Постійний учасник районних, обласних, республіканських образотворчих виставок. Персональні виставки відбулись у Сумах (1984); у Ромнах (1986, 2001, 2002, 2003, 2006); Недригайлові (1996); с. Погреби (2001); Києві (2002, 2003). Його роботи зберігаються в Роменському краєзнавчому музеї, Сумському художньому, Київському музеї народного декоративно-прикладного мистецтва, приватних колекціях у Києві, Сумах, Полтаві, Ромнах. Помер у 2007 році.
Спогади одного з кращих учнів.
З Іваном Кириловичем я познайомився у школі №1, де він викладав креслення в старших класах. Навчаючи школярів відчувати простір та сприймати предмети у трьохмірному аспекті, він приносив на урок навіть велосипедну вилку, щоб на її прикладі учні змогли по одній деталі уявити ціле. Вчитель бачив мої малюнки, які я робив з четвертого класу і відбирав їх для виставок.
Навколо нього завжди збиралися старшокласники, яким Іван Кирилович читав вірші Володимира Солоухіна, один із них: «Трава пробивалась сквозь асфальт…».
Учитель вважав, що мені необхідно розвивати майстерність. В той час на розі вулиць Коржівської та Калнишевського в одній з будівель збиралася місцева інтелігенція. Мене теж запросили на чаювання. Мені було трохи незвично. На ці зібрання з Києва часто приїздила художниця Яблонська.
Коли я був студентом архітектурного факультету Полтавського інженерно-будівельного інституту, під час відвідування Ромен я випадково зустрівся на вулиці Соборній з Цюпкою І.К. Іван Кирилович розповів мені про свої здобутки, які були відзначені в журналі «Ранок». Він отримав декілька золотих медалей на особистих художніх виставках і дуже жалкував, що я, його кращий учень, не пішов по його стопах.
Також він поскаржився мені на те, що під час багатьох його виставок у нього пропадали картини.
Наприкінці 90-х років, коли я працював заступником мера міста, Віктор Петрович Стрельченко направив мене до Цюпки з пропозицією створити у місті постійно діючу галерею мистецтв. Для цього нам були потрібні картини Івана Кириловича, але його дружина відповіла, що картини чоловіка – це його діти, а Цюпка відмовився їх перевозити.
На той час завдяки активності В.П.Стрельченка, була можливість врятувати полотна художника. Хата була майже вщент заповнена оберемками картин, книжок, журналів та газетних підбірок, і по ній було складно навіть пройти. На жаль, багато його робіт зникли після смерті митця, а коли померла дружина – то й зовсім розійшлися по чужих руках.
Іван Кирилович Цюпка також оформляв Роменський краєзнавчий музей.
Багато робіт було присвячено рідному краєві. Він переніс на полотно майже усі куточки рідного села та його околиць.
Майстер дуже жалкував за київським життям, де у ті часи у нього була змога придбати яскраві фарби. Але рішення повернутися додому було добровільним, а важке життя у селі примушувало його користуватися старими фарбами, які він старанно перетирав. Внаслідок цього останні роботи майстра вимушено втрачали свою яскравість, але все одно залишалися справжніми витворами художнього мистецтва.
Іван Цюпка мав фронтові поранення і під кінець життя важко пересувався.
Юрій Литвиненко,
головний архітектор м.Ромни