Весна
Любо серцю стане-сонечко засвітить,
Марево весняне щастя тобі мітить.
В синім піднебессі журавлі курличуть –
На життєвім плесі долю тобі зичать.
За весною літо в ноги цвітом ляже
Той, хто любить щиро, про любов розкаже.
Не сумуй даремно: в парі будеш з милим
Перед Богом чемно станете на килим,
Бо нема кохання в серці без вінчання,
Та й любов остання- завжди без вагання.
Думки
людина думає про вічне,
А Бог- про дні, що відпустив.
Не прийме царство потойбічне
Те, що в поту колись нажив.
Лишаючи себе любові,
Життя відклавши на потом,
Де не жалівши нерви й крові,
Обкрадував себе тайком.
А там, дивись, уже з косою
У головах стоїть мадам
І шепче: зараз заспокою!
У руки свічку лиш подам.
Навіщо ж ми здоров’я тратим,
Коли могила без кишень?
Так і здихаєм, маху давши,
Себе спустошивши лишень.
Душа поета
Чи зрозумієш, що не знаєш:
Душа поета- щось святе.
А ти до серця приміряєш,
Як щось буденне та просте.
Це ж вісник Божого месії,
Життя самого – плач і сміх!
Не сковуйте поетам мрії,
Сприйнявши як буденний гріх.
Бо це- пророк, майбутнє знає
Та біль сприймає наперед.
У думці злоби не тримає
На хибні домисли, як бред.
Не згоджуватись – ваше право,
Сходіть до чорта на поклон.
Не посміхайтеся лукаво
Поет- це сяйво від ікон!