Антон Павлович Чехов

До 160-річчя з дня народження А. П. Чехова. Віхи біографії.

Антон ЧЕХОВ: “У МОЇХ ЖИЛАХ ТЕЧЕ УКРАЇНСЬКА КРОВ…“

 «Україна дорога і близька моєму серцю…»
А.П.Чехов (1860-1904 рр. ж.)

ПОЧИНАЄМО ЦИКЛ ПУБЛІКАЦІЙ ПРО ВИДАТНОГО ПИСЬМЕННИКА А.П.ЧЕХОВА, який неодноразово бував, зокрема, і на Сумщині та жив у Луках!… 

ПУБЛІКАЦІЯ – І:

ВІХИ БІОГРАФІЇ

РОЗДІЛИ (посилання): ПОХОДЖЕННЯ , ЩОДО ПРІЗВИЩА, ДИТИНСТВО і ЮНІСТЬ, СТАНОВЛЕННЯ,  ТВОРЧІСТЬ

ПУБЛІКАЦІЯ – ІІ (перейти):

САХАЛІНСЬКИЙ ПЕРІОД у ЖИТТІ і ТВОРЧОСТІ А.П. ЧЕХОВА

РОЗДІЛИ (посилання): НА САХАЛІНОСТРІВ КАТОРЖНИКІВНАВКОЛО АЗІЇПОВЕРНЕННЯВІДГУКИ СУЧАСНИКІВ

***

ВІХИ БІОГРАФІЇ
КВІНТЕСЕНТНИЙ ПРЕВЕНТИВ.
Фотореродукція із портрета А.П. Чехова, виконананого Осипом Бразом 1898 року (який, до речі, не дуже йому подобався).
Фотореродукція із портрета А.П. Чехова, виконананого Осипом Бразом 1898 року (який, до речі, не дуже йому подобався).

Народився видатний прозаїк і драматург Антон Павлович Чехов 17 (29) січня 1860 року в Таганрозі Катеринославської губернії. Став класиком світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук із розряду красного письменства (1900-1902 рр.). Один із найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладено більше 100-а мовами. Його п’єси «Чайка», «Три сестри» і «Вишневий сад» упродовж понад сторіччя ставляться в багатьох театрах світу. За 25 років творчості Чехов створив понад 500 різножанрових творів (повістей, п’єс, оповідань), багато з яких стали класикою світової літератури. Особливо популярними є «Степ», «Нецікава історія», «Дуель», «Палата № 6», «Оповідання невідомої людини», «Мужики», «Людина у футлярі», «У яру», «Дітвора», «Драма на полюванні»; із п’єс: «Іванов», «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад»…

Отчий дім у Таганрозі
Отчий дім у Таганрозі

ПОХОДЖЕННЯ. Батько письменника (18231898 рр.ж.) – Павло Єгорович Чехов – народився у с. Вільховатка Полтавської губернії, у родині кріпаків. У дитинстві навчався у сільській школі, чудово співав. 1840 року на місцевому заводі опановував цукроваріння. У 1841 р. батько викупив сина Павла з неволі. Маючи підприємливу здібність, він став згодом торговцем і купцем. Мати письменника – Морозова Євгенія Яківна (18351919 рр.ж.). Вдома її навчали але через втрату батька у 12 років заняття припинилися. У перепису населення свою національність письменник визначав як «малорос», що тоді означало  «українець».

ЩОДО ПРІЗВИЩА. В автобіографії письменника не зустрічається трактування свойого прізвища. Але якщо поцікавитися, то виясняється, що прізвище “Чехов” походить від прізвиська “Чех”. Не виключено, що в його основі діалектне слово «чех», утворене від дієслова «чхати». У такому випадку, прізвисько “Чех” могла отримати дитина, яку «чех здолав». Однак – це прізвисько батьки нерідко давали і здоровому малюку, щоб уберегти його від чхання і пов’язаних із ним хвороб. За однією ж із версій, так могли називати нащадка чехів. Але Чехови/Чохови жили на Русі задовго до появи чехів. Щоб її більщ аргуметованіше зрозуміти і розтлумачити, досить згадати деякі народні вирази ще з тих часів: «На всякий чех не наздоровиться», «Чхнути у понеділок – користь на тижні», «Не вірю я ні у сон, ні в чих, а вірю я в свій червені в’яз». Отже, чех – це чих або чмих (від дієслова чхати). До речі, існує й прізвище Чохов. Із цього ж гнізда і прізвище Чехонін (чехоні – це зменшене від мирських імен-прізвиськ Чех або Чох), хоча вона може бути утворена і від назви риби “чехонь”. У родині ж вважали, що своє прізвище вони отримали від предка “чеха”.

Велика родина Чехових
Велика родина Чехових. Таганрог, 1874 р. Сидять зліва – направо: брат письменника Михайло, сестра Марія, батько Павло Єгорович, мати Єввгенія Яківна, дружина дядька Митрофана, їхній син Георгій. Стоять: брат драматурга Іван, Антон Павлович, старші брати Микола і Олександр дядя Митрофан Єгорович. Джерело:http://chehov-lit.ru/chehov/family/semya.htm

ДИТИНСТВО і ЮНІСТЬ. Родина Чехових нараховувала шестеро дітей. Антон був третім. Спершу хлопець учився в грецькій школі Таганрога. Грек, який утримував школу, змушував зазубрювати уроки, бив учнів лінійкою, ставив у куток на коліна на велику сіль. У 8 років, після двох років навчання, Антон вступив у Таганрозьку гімназію (нині Гімназія № 2 ім. А. П. Чехова). Чоловіча класична гімназія була найстарішим навчальним закладом на півдні Росії (заснована 1806 р.) і давала добрі як на ті часи освіту та виховання. Закінчивши вісім класів гімназії, випускники могли без іспитів вступати до будь-якого російського університету або поїхати навчатися за кордон. У гімназії сформувалося його бачення світу, любов до книг, знань і театру.
Тут він отримав свій перший літературний псевдонім «Чехонте», яким його нагородив вчитель Закону Божого Федір Покровський. Тут почалися його перші літературні та сценічні спроби.
Свою першу драму «Безбатьківщина» Антон написав у 18 років. Особливу роль у формуванні його творчості зіграв таганрозький театр, заснований 1827 р. Чехов побував у ньому вперше у 13 років, коли побачив п’єсу французького композитора і одного із засновників класичної опери Жака Оффенбаха (1819-1880 рр.ж., при народженні Якоб Ебершт) «Чудова Єлена».

Антону Чехову 31 рік. Світлина 1881 р.
Антону Чехову 31 рік. Світлина 1881 р.

Пізніше в одному зі своїх листів А.Чехов напише: «Театр мені давав колись багато хорошого… Раніше для мене не було більшої насолоди як сидіти в театрі …» Не випадково героями його перших творів, таких як «Трагік» (1883 р.), «Комік» (1884 р.), «Бенефіс» (1885 р.), «Недаремно курка співала» (водевіль, наприкінці 1870 рр.), були актори і актриси. Антон мав із народження гумор, тому ще гімназистом видавав гумористичні журнали, придумував підписи до малюнків, писав цікаві розповіді, сценки. Гімназійний період Чехова був важливим для дозрівання і формування його особистості, розвитку її духовних основ. Гімназичні роки дали юнакові багатий матеріал для письменницької праці. Найтиповіші і колоритні постаті з’являться пізніше на сторінках його творів. Однією із таких помітних фігур був і його вчитель математики Е.І.Дзержинський (1838-1882 рр.ж.), до речі, батько майбутнього карателя, першого голови ВНК. 1876 року родина Чехових переїхала в Москву з причини банкрутства батька. Проте Антон залишився до закінчення навчання в Таганрозі, заробляючи собі на життя репетиторством. У 1879-у році він закінчив гімназію.

СТАНОВЛЕННЯ. 1879 року син переїхав до батьків у Москву і вступив на медичний факультет Московського університету, де навчався у відомих професорів, видатного хірурга Миколи Скліфосовського (1836-1904 рр.ж.) і талановитого терапевта та педагога Георгія Захар’їна (1829-1898 рр.ж.) (інших). Його лекції надовго залишалися у памяті слухачів на все життя. Хоча надруковані, вони багато втрачали для тих, хто мав щастя їх слухати. А. П. Чехов, учень Г.П.Захар’їна, пізніше написав: «Вийшли лекції Захарїна, я купив і прочитав. Та ба! Є лібретто, але немає опери, немає тієї музики, яку я чув, коли був студентом». Клінічні лекції Г.П. Захар’їна були перекладені англійською, французькою і німецькою мовами.
Також 1870 р. його брат Іван отримав місце вчителя в підмосковному місті Воскресенську. Йому виділили простору квартиру, де могла б проживати навіть родина. У Москві Чехови жили у тісноті, тому приїдили на літо до Івана. Там, 1881 р. Антон Чехов познайомився з доктором П. А. Архангельським, завідувачем Воскресенської лікарні (Чикінська лікарня). З 1882 року, будучи студентом, він уже допомагав лікарям приймати пацієнтів. А 1884 р. студент закінчив університет і почав працювати повітовим лікарем у Чикінській лікарні.
Потім він певний час завідував лікарнею у Звенигороді під Москвою.
1880 року в 10 номері журналу «Стрекоза» виходить його перший друкований твір Антона Чехова. 1886 року він їде в Петербург, де журналіст і видавець, письменник О.С. Суворін (1834-1912 рр.ж.), театральний критик і драматург запропонував йому стати редактором газети «Новое время». З весни 1885 року родина Чехових переїхала до помістя Бабкіно неподалік Воскресенська. Тим часом Антон Павлович пише збірки творів «Пестрые рассказы» (1886), «Невинные речи» (1887). Від початку співпраці з редакцією газети А.Чехов відмовляється від свого псевдоніму «Чехонте» і підписується уже повним прізвищем.
1887 року в театрі поставили першу п’єсу Антона Чехова «Иванов».
Наприкінці 1880-х років молодий прозаїк живе у Москві на Садово-Кудринській вулиці (1886-1890 рр.). Там він знімав невеличкий двоповерховий флігель, який за своєю архітектурою нагадував старомодний комод. Із ним разом проживали його батьки, сестра Марія Павлівна (1863-1957 рр.ж.), художниця, яка викладала у приватній гімназії Л.Ф.Ржевської, молодший брат Михайло Павлович – студент юридичного факультету Московського університету. Як помітно, завдяки купецтву батька, діти змогли отримувати освіту. Інші брати жили окремо: журналіст Олександр Павлович – у Петербурзі, педагог Іван Павлович – у Москві на казенній квартирі при Арбатському училищі, художник Микола Павлович то жив із своєю позашлюбною дружиною А.А.Гольден у «мебльованих кімнатах», то – раптом повертався до брата в «будинок-комод», щоб потім знову кудись несподівано подітись.

Чехов

1888 року родина Чехових поїхала в Україну, переселилася у флігель «Лука» маєтку поміщиків Линтварьових, поблизу м. Суми Харківської губернії аби провести там весну й літо. (Буде о к р е м и й розділ).
1890 року Антон Чехов вирушив до Сибіру, а згодом відвідав Сахалін – місце заслання каторжників про що потім написав у своїх творах. (Буде розділ).
1892 року А.П.Чехов купив помістя у Меліхово, де він не лише багато писав у період розквіту його творчості, але й лікував людей і отримав значну медичну практику. 1897 року в Чехова різко загострився туберкульоз. Від цього його здоров’я настільки ослабло, що лікарі прописали йому вирушити на південь. Тому Чехов купив невеличку ділянку землі у Ялті і будує там дачу.

ТВОРЧІСТЬ. Загалом творчість А.П.Чехова можна ділити на два основні періоди: Чехово-Чехонтський (за псевдонімами)(1-й) і Чеховський («2-й),(коли всі твори він підписував уже тільки своїм прізвищем).
В юності Чехов і думати не смів про те, щоб присвятити життя літературної діяльності. Бідність і турбота про рідних змусили його обрати інше терени: медицина, яка на той час приносила істотний доход і дозволяла вибитися «у люди». Щ о згодом стало н а в п а к и!?
У перший період творчості, починаючи з 1880 р., будучи студентом-медиком першого курсу, Чехов розмістив у журналі «Бабка» розповідь  «Лист до вченого сусіда» і гумореску «Що найчастіше зустрічається в романах, повістях тощо». Це був його дебют у пресі. У наступні роки він писав оповідання, фейлетони, гуморески – «дріб’язок» під псевдонімами Антоша Чехонте і Людина без селезінки або їх варіанти, чи зовсім без підпису. А також – у виданнях «малої преси», переважно гумористичних: московських часописах «Будильник», «Глядач» та ін. та в петербурзьких гумористичних тижневиках «Осколки», «Стрекоза» . Чехов співпрацював також із «Петербургской газетой» (із 1884 р., з перервами), з суворінской газетою «Новое время» (1886-1893 рр.), з «Русскими ведомостями» (1893-1899 рр.). У 1882 р. Чехов підготував перший збірник оповідань «Витівка», але він не побачив світ, можливо, через цензурні бар’єри. 1884 року вийшла збірка його оповідань – «Казки Мельпомени» (за підписом «А. Чехонте»).

А.П. Чехов у середині 1890-х років.
А.П. Чехов у середині 1890-х років.

18851986 рокиперіод розквіту Чехова як «белетриста-мініатюриста» – автора коротких, в основному, гумористичних оповідань. У той час, за його власним визнанням, він писав по творові на день. Сучасники вважали, що Чехов так і залишиться у цьому жанрі, але навесні 1886 р. він отримав лист від відомого російського літератора і мистецтвознавця Д. В.Григоровича (1822-1900 рр.ж.), де той критикував автора за те, що витрачав свій талант на «дріб’язок». «Голодувати краще, як ми свого часу голодували, побережіть ваші враження для праці обдуманої (…). Одна така праця буде в сто разів вище оцінена сотні прекрасних оповідань, розкиданих у різний час із газет»,— писав Дмиторо Григорович. До речі, у 1836-1840 рр. він навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де зблизився з Т.Г. Шевченком (1814-1861 рр.ж.) і у «Літературних спогадах» розповів про зустрічі з Великим Кобзарем, Євгеном Гребінкою (1812-1848 рр.ж.), іншими українськими письменниками. (Згодом до порад Д.В. Григоровича Антону Чехову приєдналися О. С. Суворін (1834-1912 рр.ж. письменник, видавець, драматург, театральний критик), І.Я. Білібін (1876-1942 рр.ж., художник-графік, учитель відомого українського графіка Георгія Нарбута (1886-1920 рр.ж.) і О.М. Плещеєв (1825-1893 рр.ж., письменник, критик і перекладач, знайомий і листувався з Тарасом Шевченком (переклав 9 творів), Антоном Чеховим, Марком Вовчком, 1833-1907 рр.ж.). Антон Чехов прислухався до цих порад. Із 1887 року він все менше співпрацював із гумористичними часописами; було перервано співпрацю з «Будильником» (До речі, друкував у цюму виданні гуморески і рекламу гумористично). Його оповідання ставали все довшими і серйознішими. Про важливі зміни, що відбувалися тоді з Чеховим, свідчить ще й нове його бажання та прагнення подорожувати. Чехов. Степь.У тому ж 1887 році він відправився в мандри на південь, у рідні місця; пізніше він їздив по «гоголівських місцях», у Крим, на Кавказ. Все це пояснювалося тим, що Чехов відчував недолік вражень, невдоволення собою. Поїздка на південь оживила його спогади про проведену там молодість і дала йому матеріал для «Степу» (1888 р.), першого його твору в товстому журналі – «Северный вестник». Дебют у такому журналі привернув велику увагу критиків набагато більше, аніж до якого-небудь його попереднього твору. Можна стверджувати, що письменник Антон Чехов почався саме з цього твору.
Восени 1887 року в листах Чехова з’явилися згадки про працю над романом «у 1500 рядків». Вона тривала до 1889 р., коли Чехов, тяжився роботою такого великого розміру, нарешті відмовився від свого задуму. «Я радий, – писав він у січні Суворіну, – що 2-3 роки тому я не слухався Григоровича і не писав роману! Уявляю, скільки б добра я нашкодив, якби послухався (…). Крім достатку матеріалу й таланту, потрібно ще дещо не менш важливе. Потрібна змужнілістьце раз, по-друге, необхідно почуття особистої свободи, а це почуття стало розгоратися у мені тільки недавно».
Очевидно, саме недоліком цих властивостей був незадоволений Чехов наприкінці 1880-х рр., що й спонукало його до мандрів. Але він залишився незадоволений і після цих південних поїздок; йому була потрібна нова, велика подорож. Варіантами цього могла б бути далека чи міжматерикова мандрівка, як у французького псьменника Жюля Верна (1828-1905 рр.ж.), або поїздка в Середню Азію, у Персію, на Сахалін. Врешті-решт він зупинився на Далекому Сході.
Але незважаючи на незадоволеність А.П.Чехова собою, його слава зростала. Після виходу «Степу» (1888 р.) і «Нудної історії» (1889 р.) увага критиків і читачів була прикута до його кожного нового твору. 7 (19) жовтня 1888 року він отримав половинну Пушкінську премію Академії наук за третю збірку (1887 р.) «У сутінках». У відповідній постанові академічної комісії було написано, що «оповідання А. Чехова, хоча і не цілком задовольняють вимогам вищої художньої критики, представляють проте ж видатне явище в нашій сучасній белетристичній літературі».
Наприкінці 1880-х років у манері А.Чехова з’явилася своєрідність, яку одні сучасники вважали перевагою, інші недоліком, – навмисна неупередженість опису, підкреслена відсутність авторської оцінки. Особливо цим виділяються твори «Спати хочеться» (1888 р.), «Баби» (1891 р., історія про прийомного сина-сироту Кузьку, після публікації твір заборонили для вивчення в школах і читальнях) і «Княгиня» (написано 1886 р, надруковано 1889 р.).

ЧИТАТИ ДАЛІ  => Сахалінський період

Академік Валентин В.БУГРИМ, доктор філософії, літературознавець
25-29 січня; 7-8 лютого 2020 р. м.Київ

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *