До 140-річчя від Дня народження видатного етномузикознавця, українця-патріота К.В.КВІТКИ
Климент Васильович Квітка – уславлений світовий етнограф і фольклорист, який зібрав 6000 народних пісень, один із фундаторів музичної етнографії, професор, чоловік Лесі Українки.
Він народився 23 січня (4 лютого) 1880 року і, як відомо з усіх джерел, у с. Хмелів (Хмелевъ) Роменського повіту Полтавської губернії (тепер Сумської області), а за іншими даними – у Києві на день Климента. Нащадок старовинної козацької родини рано лишився сиротою (батько помер від туберкульозу). Мати не могла утримувати сина, тому віддала п’ятирічного хлопця на виховання в сім’ю київських міщан Карпових, але частенько приходила пошантажувати, влаштувати скандал, отримати гроші. Музиці Кльоня (так його ласкаво називали, а Л.Українка казала «Квіточка») навчався з семи років у приватних вчителів, згодом – в училищі Київського відділення Російського музичного товариства; закінчив Київську гімназію №5 із золотою медаллю, в університеті Святого Володимира отримав освіту юриста. У 1922 році К.В. Квітку висували на звання академіка, але він відмовився від непристойної компанії, бо тоді академіками стали більшовики Скрипник М.О. (1872-1933) і Затонський В.П. (1878-1938). (Хоча перший був активним прихильником українізації, зате другий – учасник жорстокого придушення Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури, один із виконавців Голодомору в Україні (1932-1933 рр.), керував демонтажем мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1933 році. Перший покінчив життя самогубством, другий страчений під час сталінських репресій наприкінці 1930 рр.).
Климентій Квітка знав 13 мов – дві класичні, три новоєвропейські, сім слов’янських та грузинську.
Не викликає сумніву дата народження Климента Квітки, а от щодо місця – то це питання спірне. Певна річ, що упорядники словників та енциклопедій, не кажучи вже про авторів досліджень, переписують один в одного і поширюють цю неточність. Бо насправді ж – це не зовсім так. Але спершу трохи передісторії.
На третьому курсі навчання в КДУ ім.Т.Г. Шевченка у нас була «Теорія і практика перекладу», яку вів ерудований викладач В.Г. Іваненко (зазнав гоніння з часом, нині президент і спів-фундатор Українського університету, Вашингтон, США; друзі по ФБ). Почувши, що я з Хмелова, він одразу ж запитав: «А хто із відомих учених народився у вашому селі?». Я дипломатично відповів, що не пригадую. «Климент Квітка», – сказав викладач. Виявляється, що В.Г. Іваненко досліджував його біографію, бував у наших краях, дійшов навіть до церковних книг (очевидно, у Роменському ЗАЦСі). Написав і опублікував статтю «Климент Квітка» у київському академічному журналі «Народна творчість та етнографія» (1970 р., кн.1, с.70-73). Мене це теж зацікавило і я також почав поступово досліджувати біографію свого славетного земляка. Але остаточно зайнявся цим лише тепер.
Поспілкувавшись із секретарем сільради (80-і роки XX ст.) – місцевим уродженцем, який віддав праці 45 років, знав фактично чотири покоління хмелівців, я зрозумів, що Климент Квітка народився не у Хмелові. Секретар сказав, що у Хмелові в записах сільради людей із прізвищем Квітка не значиться. Але виявилося, що таки жили в Хмелові Квітки. Дані розвідки я розіслав для уточнення декому із колег, вчених, земляків і отримав схвальні відгуки (Від заслуженого працівника культури України Валентини Єфремової, екс-начальника Управління Мінфінансів України Володимира Федька).
Помер Климент Квітка 19 вересня 1953(1953-09-19) у віці 73 років у м. Москва, СРСР
ЩО ЗАСВІДЧИВ РЕЄСТР ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ?
Але серйозно до пошуків (10-16.02.2019 р.) підключився виходець із Хмелова – сайтобудівник і комп’ютерник Олексій Федько. Йому вдалося знайти дещо принципове та здійснити майже відкриття родин Хмелова середини ХIХ століття і ці матеріали він мені терміново надіслав:
Перечень фамилий, которые содержатся в исповедной росписи Покровской
церкви с. Хмелов Роменского уезда Полтавской губернии (с. Хмелів
Роменського району Сумської області). В алфавитном порядке.-
А – К. 1859 год.-Источник: ГАСО, ф.960, о. 3, д. 363.
Агиев Алексеев Альбоха Ананьев Андрущенко Бабка Багритый Бакан Балюда Балюра Барабаш Бардак Барсук Батюта Бебык Безинько Беркут Бобер Бовтута Богославец Богослов Божко Болячкин Бондаренко Брекмар Бублик Бугрим Будок Бурда Быбек Васильченко Верега Винненко Власенко Вовна Водарский Гамей Глушков Глущак Гнатенко Гомейко Горбань Горбатко Гордейко Гребака Губа Губенко Гужва Гулай Гутенко Гутик Давидович Даценко Деденко Дема Дема Демченко Денищенко Дехтяр Диценко Довгополой Домашенко Дороган Дудка Дуплей Дурак Дяденко Евтушенко Ерема Еровый Железняков Жеребный Живуцкий Жидько Журид Заец Заика Заль Запарченко Зелентович Зеленый (с.Заклимок) Землянтович Зенченко Зозуля Зюба Иващенко Ильницкий Кайдаш Каленовский Каливод Картавый Каряев Кастецкий Кашук Кащей КВІТКА Кириленко Кирявкин Кислый Климач Клименко були) Клишкин Клопоть Клочко (були) Коварный Ковган Ковтуненко Козаренко Козаченко Козерод Колесник (с. Заклимок) Коловод Коновал Коротя Корчак Корчев Кривогуз Кривоненко Крикун Кузьменко Куриленко Кутель Кутовой Кушир
Виділено ті прізвища, які й нині наявні у Хмелові. КВІТКА, звісно, виокремлено великими буквами – В.Б.
Изучение генеалогии в ГАХО, ГАСО, ГАПО, ЦГИАК, других архивах Украины.*
Отже, жив у Хмелові К В І Т К А і, можливо, це батько вже згадуваного Василя Квітки, тобто дід Климентія (звіряємо роки народження), про кого дане дослідження! І тим більше, жив із родиною Василь Квітка, тобто батько Климентія Квітки. А це – ще один серйозний доказ на підтвердження народження видатного етномузикознавця саме у Хмелові.
Із деяких джерел мені стало відомо, що начальником Хмелівської поштової станції був Василь Квітка (батько), який одружився із Софією з х. Фастівець за Смілим, а жили вони між Хмеловом і Басівкою. Що його мати була з хутора Фастівці, що за селом Хустянка Смілівської волості. Це підтверджує і краєзнавець Феодосій Сахно у своїй книзі «Історія Смілого»: «1879 року Марія Михайлівна Фастівець, що мешкала в хуторі Фастівці Смілянської волості, виходила заміж за начальника Хмелівської поштової станції Василя Квітку, а наступного 1880 року народила сина Климента Васильовича, що в 1900 роках став чоловіком Лесі Українки».
Про це ж свідчила дослідникові творчості Квітки доценту Київського університету імені Т.Г. Шевченка Володимиру Іваненку племінниця Климента Васильовича Євдокія Прокопівна. Донька рідної сестри Климента Параски (у заміжжі Листопад) Дуся тривалий час жила у нього в Києві, найбільше з-поміж усіх сестер родичалася і спілкувалася з ним. Вона підтвердила те, що Квітка народився у містечку Хмелів, яке на той час було великим торговим населеним пунктом Роменського повіту. За моїм архівним дослідженням, у селі було тоді близько двадцяти кустарно-ремісничих промислів, як сказали б нині – малого бізнесу. Мешканці були прихожанами двох православних церков і однієї єврейської, діти різних станів навчались у земському училищі. Щонеділі влаштовувались великі базари, чотири рази на рік у Хмелові ярмаркували.
*Збережено орфографію та пунктуацію оригіналу
«ХМЕЛЕВЪ» – КОЗАЦЬКЕ СЕЛО і ВОЛОСТЬ
Уперше село Хмелів згадується у документах початку XVIII ст. Історична назва – Хмелевъ. Як доказ цьому може служити й стаття в «Большом Энциклопедическом словаре» Брокгауза і Ефрона: «Хмелов – местечко Полтавской губернии Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.».
Нині назва села пишеться і позначається всюди як Хмелів.
Хмелівська волость тоді займала досить велику територію. Станом на 1885 рік складалася з 55 поселень (зокрема: Басівка, В.Бутовка, Велика Будка, Калинівка, Рогинці та інші. – В.Б.), 18 сільських громад. Населення – 13029 осіб (6420 – чоловічої статі та 6609 – жіночої), 1880 дворових господарств. Хмелів – колишнє державне та власницьке село при річці Хмелівка за 28 верст від повітового міста, 3800 осіб, 629 дворів, 2 православні церкви, школа, 9 постоялих будинків, 41 вітряний млин, 4 лавки, 4 кузні, 4 маслобійних заводи, базари по неділях.
Родина Квіток проживала між нинішніми Хмеловом і Басівкою. Встановив це В.Г. Іваненко – знавець біографії і творчості Климента Квітки, який у шістдесятих роках зустрічався з далеким родичем Квітки Іваном Петровичем, вивчав церковні книги та реєстр козаків Хмелівської сотні Лубенського полку. У мене теж є ці та деякі інші давні реєстри Лубенського полку, Роменської і Хмелівської сотень, але по Хмелову прізвище козаків Квіток, як пращурів, не знаходиться. Хоча велика Хмелівська козацька сотня була з чималою територією і, можливо, козак десь там і значився…
МІЖ ХМЕЛОВИМ І БАСІВКОЮ?
Тобто: дослідники зазначали, що жила родина Квіток не у Хмелові і не у Басівці. Звісно, мова йде саме про проживання, а не охрещення, тому що Покровська парафія була великою і до неї входило декілька сіл (див. таблицю Хмелівської волості). Вдалося встановити, чи не вперше, що у родині Василя і Софії Квіток було троє синів: Климентій, Федір, Матвій. Жили заможно… Між Хмеловом і Басівкою були села – Заклимок, В.Бутівка, Гаї і Пшінчине. Все це й продукувало проблему визначення села та народження вченого. Усі села, включаючи і Басівку, як вище зазначено, належали до Хмелівської волості. Прізвище Квітка по Хмелову виявлено, а по Заклимку немає. Виясняю наявність Квітки по В.Бутівці. Тоді с. Велика Бутівка було великим. По селу протікав пересихаючий струмок із загаченням. Місцеві розрізняють і донині В.Бутівку (нагорі) і Малу Бутівку – унизу. Село Велика Бутівка знаходиться на правому березі р. Хмелівка, вище по течії, на віддалі 2 км. Далі у конотопському та хмелівському напрямках розміщено с.Заклимок. Нижче за течією на віддалі 1 км, у долині, гніздиться село Басівка, на протилежному березі – с. Червоне. Тоді с. В.Бутівка було відносно заможним, нині там є всього декілька садиб. Церкви тут не було. Село Бутівка, а тепер, насправді, хутір Бутівка. Як їхати, повернувши з траси Т-1907 Ромни – Конотоп, а точніше Хмелів – Ромни, на Басівку, цей хутір буде зліва, захований у лісах та полях. Райське місце! Я бував там тричі. Навряд чи Климент Квітка там народився, оскільки це, мабуть, була парафія Басівської церкви, а записали його, як стало відомо, в одній із церков Хмелова. А сам учений писав якось, що він народився у Києві, у родині нащадків українських козаків (у деяких публікаціях написано про кревні зв’язки з родом відомого українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка, але це не відповідає свідченням самого Климента Квітки в «Автобіографії», яка зберігається в архіві Музею музичної культури ім. М. Глінки в Москві (може, це тому, що мати Л.Українки була проти їхнього шлюбу і називала Квітку «якимось жебраком», але, мабуть, вона так казала, як кияни Карпови, котрі усиновили хлопця).
А у тій же «Автобіографії» він уже згодом зазначав, що народився у селі Хмелові. Поспілкувавшись зі старожилами В.Бутівки, зокрема Солдатенко Н.П. (Демченко – по-дівочому,10.02.2019), я з’ясував, що вона не пригадує когось із таким прізвищем навіть у ті часи, коли у селі було 100 садиб (перепис 2001 р. – В.Б.) …
Виходить, що найімовірніше, Климент Квітка, народився у с. Пшінчине, що знаходилося вправо перед Басівкою. Його назва походить від слова Пшінка, жив такий пан і його дражнили Пшінка (може, від любительства до пшона). 
Село Пшінчине розташоване на правому березі річки Хмелівка, вище за течією на відстані (0.5 км) знаходиться село Басівка, нижче за течією (0.5 км) лежить село Великі Будки, на протилежному березі – село Заріччя. Пшінки постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках. У селі мешкало 70 осіб, а нині – 9 у декількох хатах (на 12 лютого 2019 р.). У Басівці і у Пшінчиному були й досі є кілька родин із прізвищем Квітка. Приміром, раніше мешкала родина Петра Федоровича і Галини Яківни Квіток, які жили спершу в с. Пшінчине з синами Віталієм і Миколою – обоє агрономи за фахом. Нині у Басівці мешкають їхні двоюрідні Григорій Іванович Квітка і Лідія Іванівна Тютюнник (дівоче Квітка). Про них розповів мені спершу екс-директор Басівської загальноосвітньої школи, мій односелець і шкільний товариш Микола Олексійович Чихар (37 років директорствував) 09.02.2019 р. телефоном, а потім екс-секретар Басівської сільради Ольга Олексіївна Петрич (телефоном, 10.02.2019 р.). Дуже важливо і цікаво, що Микола Петрович Квітка, який мешкає нині у с. Біловоди Роменського району (переїхав із Басівки), займається родоводом КВІТОК. І з ним, звісно, намічається з цього приводу спілкування…
РОДОВІД КВІТОК
Згідно джерел, Квітки – старовинний український (черкаський, слобожанський) рід козацького старшинського походження. Квітки з’являються в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один з Квіток був гадяцьким полковником, а потім переселяються у Слобідську Україну, де Квітки теж бували полковниками різних слобідських полків і пов’язали своє ім’я з облаштуванням міста Харкова. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими складали дворянську еліту місцевого значення. Після розформування полкового устрою Слобожанщини в 1765 році влилися в загальноімперську аристократію, давши кілька генералів і губернаторів. За легендою, викладеною славетним письменником і представником даного роду Григорієм Федоровичем Квіткою-Основ’яненком, рід Квіток – один із найперших, що появився на Харківщині. Син опального московського боярина, хлопчик-сирота Андрій, за свою красу прозваний Квіткою, закохується у красиву дочку київського воєводи. Разом зі своєю обраницею він тікає на майже незаселену тоді Слобожанщину, започаткувавши новий козацький рід, який згодом внесено в VI і II частини родовідної книги Харківської, Полтавської і Херсонської губерній.
Але? У деяких роменських краєзнавців є припущення, що Климент Квітка народився у с. Вощилисі. Які цьому заперечення? По-перше, Вощилиха знаходиться за Басівкою (5 км), прямо на р. Хмелівка і колись належала до Недригайлівської волості; по-друге, за переказами ані в описах Вощилихи, ані Басівки, ані навіть В.Будок (які входили до Хмелівської волості), – не значиться прізвище Квітка. Екс-секретар Басівської сільради О.О. Петрич (30 років працювала на цій посаді) сказала (10.02.2019, по телефону), що ані у Вощилисі, ані у В.Будках, ані у В.Бутівці, ані у Бесарабці, ані у Гаях людей із прізвищами Квітка у переписі не значилося…
СПІЛКУВАННЯ З НАЩАДКАМИ і РОДИЧАМИ КЛИМЕНТА КВІТКИ
Я поспілкувався (11.02.2019 р., телефоном) із родичами Климента Квітки по його братові Федору – Віталієм Петровичем Квіткою (с.Басівка). Він підтведив свою спорідненість з видатним музичним етнографом, зазначивши, що батько його – це Петро Федорович, а дід Федір Васильович – рідний брат Климента Васильовича. Хоча це по родоводу не зовсім так. (їхній родовід іде від Омелька Васильовича, теж брата Кл.В.Квітки). В.П. Квітка схильний думати, що, як він чув від старших Квіток, та як казав його батько синам: їхній відомий родич Климентій Васильович походить із Хмелова, але допускає, що міг народитися на Заклимку, бо це тоді, за його словами, була одна територія.
– Але більше знає мій брат Микола Петрович Квітка – сказав він насамкінець. – Даю вам його телефон…
Поспілкувалися плідно (11 лютого 2019 р., з 19:15 до 20:25) із М.П. Квіткою, який сказав, що він трохи досліджував свій родовід та відомості в нього в основному від батька. Жили тоді вони у с. Пшінчине, про яке вже йшлося. У Василя Квітки було троє синів: Климентій, Омелько і, здається, Федір. Якщо це він, то Федір Висильович виїхав до Іркутська, де зайнявся лікарською справою, і у 1977 році розшукував уже звідти свою рідню. Вийшов на Петра Федоровича, але продуктивного спілкування не вийшло. Можливо, через неоднознчне ставлення до Климентія Квітки або таку віддаленість та відсутність якісного зв’язку.
– Мій рід, – зазначив Микола Петрович іде від Омелька Васильовича, який купив землю у Пшінчиному і там оселився. У нього було двоє синів: Матвій (його син Пилип загинув під час другої світової війни у 1941 р.) і Федір (мій дід). У Федора був син Петро, тобто мій батько.
На краю садиби Квіток у Пшінчиному, туди вниз до яру, є родинний цвинтар, де поховані Омелько, Федір, Петро та Галина Квітки.
На думку Миколи Петровича Квітки, його знаменитий пращур Климентій Васильович Квітка, як він сказав, 100-процентно не народився у Пшінчиному. Щодо Пшінчиного є ще й таке міркування. У сусідній Басівці була церква і Пшінчине належало до її парафії, тому хрестити дитину десь в іншій парафії не було можливим. А село Басівка належало до Хмелівської волості, а церква там була своя і досі також є.
ПОВЕРТАЮЧИСЯ ДО ПЕРШОДОСЛІДНИКІВ
Звісно, я не міг обійтися без думки одного з перших біографів К.В. Квітки президента Українського університету у Вашингтоні, мого ерудованого університетського викладача Володимира Григоровича Іваненка. Оскільки ми друзі у ФС, я написав йому в месенджері (12.02.19. 01:39): «Поважаний Володимире Григоровичу! Пише вам Валентин Бугрим із Києва. Ви у нас викладали “Теорію і практику перекладу” у КДУ і тоді я від вас дізнався про Климента Квітку, який ніби народився у моєму селі Хмелові, як він сам написав ув “Автобіографії”. Я знаю, що ви були у наших краях, досліджували біографію Климента Квітки. Вивчені мною джерела засвідчують, що, ніби, у Хмелові не було Квіток (це на час написання листа.-В.Б.). Але ви серйозно досліджували і, ніби, писали, що він народився між Хмеловом і Басівкою. То де ж народився Климентій Квітка?».
Відповідь не забарилася (12.02.19.16:39):
«Пане Валентине, дякую за пам‘ять і увагу! Ви запитуєте у мене про те, чим я займався півстоліття тому. Можна було б просто відадресувати Вас до моїх статей і розвідок, але Ви, мабуть, хоч якісь та читали. Тому тепер я можу сказати лише так: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами (Виокремлення моє. – В.Б.). Моїми джерелами були: автобіографія самого Квітки, а також свідчення його племінниці Євдокії Прокопівни Листопад (дочка сестри Квітки Параски), яка, власне, й спонукала мене зайнятися вивченням його життя і діяльності. З цією метою я їздив по Роменщині. Мені допомагав відомий там краєзнавець Феодосій Сахно. Разом з ним у Хмелеві ми надибали якогось дядька, який щось пам‘ятав про Квіток. У пошуках документального підтвердження я тоді ж передивився церковні книги відповідного періоду в Роменському архіві ЗАГСу. Але нічого не знайшов. В усякому разі у мене було достатньо аргументів заперечити твердження інших джерел, що Квітка народився в Києві: Карпови усиновили його, коли йому було біля 5 років, і їм, напевно, просто вигідно було стверджувати про його народження саме в Києві. У моєму архіві, напевно, збереглися якісь записи. На жаль, плівка із фонозаписами розповідей Є. П. Листопад, які я робив 1970-1972 року, розмагнітилася. Захочете покопатися в моєму архіві – ЦДАМЛМ України, ф. 1111».
Я подякував:
«Дуже дякую, пане-добродію Володимире, за ваше повідомлення. Я вивчив багато джерел, зокрема і вашу статтю у журналі “Народна творчість і етнографія” (1970 р.), вас цитує також Вікіпедія. Вашим матеріалом я завершую свою статтю “Де народився Климент КВІТКА?” До 140-ліття від Дня народження. Якщо ви не проти, я буду цитувати вас, оскільки я з вами згоден, хоча у мене є дві версії, де він народився, відкинувши аргументовано 5 курсованих серед істориків та краєзнавців припущень… З пошаною, академік Валентин В.Бугрим. Будете в Києві – давайте знати!..».
Володимир ІВАНЕНКО: «Цитуйте скільки завгодно, пане академік!
Цікаво, яка версія спливла у вас. Звісно, дам знати. Ви, напевно, в курсі, що я активно співпрацюю з М.Тимошиком. Наскільки мені відомо, ви працюєте в тому ж університеті. Тут у нас визрівають деякі ідеї щодо поглиблення співпраці… Не виключено, що ми постукаємо й до вас». (12.02.19.16:40 за Києвом. – В.Б.)
ТО ДЕ Ж НАРОДИВСЯ КЛИМЕНТ КВІТКА?
Отже: фактологія має бути історично точною, без усіляких приписувань. Тобто залишається вочевидно-фактологічним та церковно-реєстраційним, що Климент Квітка народився або у Заклимку, або на околиці Хмелова, що простягався тоді територіально далі за нинішні межі, охоплюючи і Заклимок… Хоча є застережним твердження першого дослідника, вже згадуваного В.Г.Іваненка: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами. Та все ж таки найімовірніше, що Климент Васильович КВІТКА народився на околиці Хмелова, адже його батько працював, як уже зазначалося, начальником Хмелівської поштової станції – отже, логічно було й записати його в церкві великого волосного козацького містечка села Хмелова… Та й у своїй біографії Климент Квітка, як уже зазначалося, писав, що народився він у Х м е л о в і.
ЧОЛОВІК і ДРУЖИНА
У День народження Лесі Українки написав на своїй веб-шпальті у Фейсбуці допис: «Уроджена Лариса Петрівна Косач (1871-1913 рр.) входить у видатну тріаду світочів Української культури: Тарас Шевченко – Іван Франко – Леся Українка! Ясна річ, ми багато знаємо про її нелегке життя, поеми, вірші, есеї, драми, прозу, публіцистику. Вивчаємо у шкільній та університетській програмах її творчість і біографію. Але менше знаємо про її нелегкі взаємини із чоловіками! І даруйте, мало знаємо про законного чоловіка Лесі Українки, біографію котрого я досліджую ще із студентства. Якщо вам цікаво і потрібно – я допишу цей матеріал… І давайте по пам’яті, без Вікіпедії, хоча мого дослідження там немає… З пошаною, В.Б».
Чоловіком Лесі Українки, дійсно, був Климент Васильович Квітка, відомий світовий етномузикознавець, як уже зазначалося…
Познайомилися вони під час його навчання на юридичному факультеті Університету Святого Володимира, де на одній із зустрічей вона виконувала пісні, а першокурсник запропонував записати її пісні. Згодом видав фотоскопічним способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Мати Л.Українки була проти їхнього шлюбу і називала його «якимось жебраком». Але 1907 року вони одружилися. Очевидно, що перемогло кохання, тому що він був на 9 р. молодший і знав про її хворобу. Попри все, жили любо-мило. Це видно із листів Лесі Українки. Вона називала його «Квіточка!». Можна зазначити, що завдяки закордонному лікуванню, Леся Українка врятувала його від сухот, продовжила віку… (Далі матеріал є у даній статті, тому не повторюю. – В.Б.).
Виноска: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=985353311852282&id=100011328677540
Удалося віднайти унікальні світлини, на яких бачимо і Лесю Українку, і Климента Квітку з родичами та друзями ще до одруження …
Леся Українка з родичами. Зелений Гай, літо 1906 р. Зліва направо: перший ряд (сидять): С. М. Драгоманов, Олександра Шиманoвська. Другий ряд (сидять праворуч): Марія Карташевська, Леся Українка. Третій ряд (стоять): К. В. Квітка, Олена Пчілка, Ізидора Косач, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк.
Леся Українка в колі друзів. Зелений Гай, літо 1906 р. Зліва направо: Валентина Соболева, Леся Українка, Валентина Вавілова, Оксана Косач, Антон Шимановський, Климент Квітка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк, Максим Мережинський. Подається за виданням: Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. – Нью-Йорк-Київ: Видання УВАН у США, 2004 р.
Леся Українка серед родичів. Зелений Гай, літо 1906 р. Зліва направо: Перший ряд: Леся Українка, С. М. Драгоманов, собака Кудля, Ольга Косач-Кривинюк, Олександра Шиманoвська. Другий ряд: Михайло Кривинюк, Климент Квітка, Ізидора Косач, Олена Пчілка, Марія Карташевська. Знімав Петро Карташевський на березі Псла. Подається за виданням: Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. – Нью-Йорк-Київ: Видання УВАН у США, 2004 р.
Родина Косачів з друзями. Зелений Гай, літо 1906 р. Зліва направо: Перший ряд: Олена Пчілка, М. М. Карташевська, Леся Українка, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк, О. А. Косач-Шимановська, Л. М. Драгоманова. Другий ряд: Ізидора Косач, К. В. Квітка, М. Ю. Цвітковський, С. М. Драгоманов. В 1906 році Леся Українка провела в Зеленому Гаю все літо, з початку червня до кінця серпня. В цей час і зроблено фото. Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчості. – Нью Йорк: 1970 р., с. 889.
Леся Українка з родиною в своєму помешканні. Кавказ. 1911 р. Зліва направо: Маруся, прийнята дочка Ф. Карпової, Ф. С. Карпова, Климент Квітка, Леся Українка Подається за виданням: Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. – Львів: Академічний експрес, 1999 р.
Джерело: Понад 50 рідкісних фотографій Лесі Українки. Електронний ресурс [Сайт: Львів – місто натхнення]//Опубліковано 25.02.2018. Режим доступу:
http://lviv1256.com/history/zibrani–ridkisni–fotohrafiji–lesi–ukrajinky–larysy–petrivny–kosach–kvitky/
КОРОТКО ПРО ВШАНУВАННЯ УЧЕНОГО ТА ЙОГО СВІТОВИЙ ВНЕСОК В НАУКУ
Внесок К.В.Квітки в етномузичну культуру великий і новаторський. Маючи добротну музичну освіту, постійну практику, він розробив нову методику польових досліджень, теоретичні основи етномузичної соціології, зробив відкриття у сфері походження і поширення первісних звукорядів, хроматизмів (інтервальна система, в основі якої лежить півтон), ритмічних архетипів і народних музичних інструментів, написав і видав 9-ть наукових праць, заснував Кабінет народної музики, став світового рівня етномузикологом.
Аж дивно, а, може, й закономірно, що ніде на Роменщині та Сумщині не увічнено його пам’ять. Як би там не було, видатний український вчений світового рівня Климент Квітка заслуговує пам’ятника не лише на своїй малій батьківщині…
Наступного, 2020 року його 140-ліття від Дня народження…
Така Ініціація готується і її дали згоду підписати світочі української науки, культури та письменства, хмелівці, громадяни України…
Очевидно, що логічно буде поставити пам’ятник їм двом, чоловікові і дружині – Климентові Квітці і Лесі Українці…
Post factum: Професор і письменник Віктор Жадько надіслав вельми важливий матеріал зі свого архіву по К.В. Квітці. Віктор Жадько: «Трохи додам про Квітку, щось вивчав із його біографії, занотовував. Квітка Климент Васильович навчався в Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства в Києві по класу фортепіано у Л.Зетеля та Григорія Ходоровського. Закінчив 5-ту київську гімназію, 1897. З 1896р. збирав народні мелодії, співпрацював з журналом “Київська старовина”, у 1902 видав збірник народних пісень. Тоді ж з’явилися наукові дослідження «Матеріали для вивчення мелодійного складу українських пісень, розташовані за системою П.Сокальського». У 1902 році закінчує юридичний факультет університету св. Володимира; у студентські роки працював деякий час концертмейстером хору університету.1907 року одружився з Ларисою Петрівною Косач; видав фотоскопічним способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». В 1902-1905 працює в Тифліському окружному суді. 3 листопада 1917 – «товариш (заступник) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради». 31 березня 1918 призначений на посаду товариша (заступника) міністра юстиції УНР. У 1920-1933 працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922), одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка. За вісім років опублікував 40 наукових статей, досліджень, докладних рецензій, 2 збірники народних пісень. У 1933 переїхав до Москви, працював у консерваторії, де читав курс “Музика народів СРСР” (з 1933 – професор). 8 лютого 1934 року заарештований в т. зв. “Справі славістів”, сфабрикованій ОДПУ й на 3 роки ув’язнений, відбував покарання у сумнозвісному концтаборі «Карлаг» ( Алма-Ата, у Казахстані). 13.04.1936р. звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії, де трудився до кінця життя на посаді професора та завідувача Кабінету народної музики. Від 1937 до 1945 і від 1949 – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К.В. Квітки). За 17 років з особистою участю Квітки в консерваторії створено багатонаціональний фольклорний фонд із 6000 записів. У 65 років одружується вдруге з 25-річною піаністкою Галиною Луківною Кащеєвою(1920-1962). Похований на Ваганьківському цвинтарі Москви (11 дільниця), що я й сфотографував.
Валентин БУГРИМ, академік, доктор філософії,
літературознавець, письменник і журналіст, історик.