Хвилина мовчання…Як дьоготь, розлита… Ковтаємо сльози, бо серце щемить. Розходиться горе чумою по світу, Та, певне, не всім чуже горе болить… Хвилина мовчання… Гірка і
Категорія: Лісненко Тетяна
 |
Роменська поетеса, педагог і депутат. Голова міської громадської організації “Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО»”, член МСПУ. |
Ікони плачуть…
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Перед боєм
Цигарку перед боєм запалю, Зроблю тривожно глибоко затяжку, І птахам всім замовкнути звелю, – Мені сьогодні боляче і важко… Загинув брат в нерівному бою, І
Ми все повернем те, що нам належить
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,
Весни розливи сонечко злизало
Весни розливи сонечко злизало, Остання крапля висохла весни. Душі «добридень» літечко сказало, Заглянуло наївно в мої сни. Вже завтра – літо. Птахи стоголосі Акорди розсипають
Ми пам’ятаєм…
Ми пам’ятаєм… В пам’яті не стерти… Була війна та Друга, світова… Листи скупі із фронту, без конверта, А в них – до болю трепетні слова:
Весна й цьогоріч з присмаком печалі
Весна й цьогоріч з присмаком печалі, Черешень білих – суму органза… Тривожно гуси в небі прокричали, І в землю прілу капнула сльоза. Бо кровоточать рани
Мені приснився ранок без війни
Мені приснився ранок без війни: Проміння тепле в шибку заглядає, І пахнуть медом навіть полини, На вітрі крона яблуні гойдає… Співає пташка пісню, не втиха,
Печаль війни
Відкапала весна біди сльозами, Й моя в гіркій печалі сторона… Скрутив їй ворог руки ланцюгами, Тому вона в скорботі і сумна. Вкраїна моя в смутку
Вікно
Вікно завішене не плаче… Ні сліз, ні сонця, ні роси. Але війни жахіття бачить, Господь лампад не погасив… Уранці тріснуло, так гучно, Від бомби вражої…
Я не зраджу…
Воскреса наш народ. І не раз воскресає, не двічі, І вдяга вишиванку на кроваве могутнє плече. А калина гірчить… Полини й ковила на узбіччі, І
Розжарені зорі
Розжарені зорі, немов на пательні, сичать, Земля ледве диха, димами у квітні цвіте… А душі людей ні до кого чаїно кричать. На дні учорашнім –