Була на цвинтарі покинута могила,
Та небо змилувалось. Господу хвала!
І благодать судьбу людини воскресила,
Хоч не святої, та за праведні діла.
Що вболівав, що народився небайдужим,
Щоб краще нам жилось, дійшов аж до царя,
Бо диваком завжди лишався простодушним.
Так хай же пухом буде пращуру земля!
Мета Григорія – це наша залізниця.
Цій мрії наш земляк багацько літ віддав.
Як вдячність предкові, по рейках потяг мчиться!
Здійснилось те, чого Навроцький так бажав.
Відкрились факти і нечувані події…
Такою, мабуть, воля Боженьки була,
Щоб кожна справа не зникала без надії,
Заради правди не вмирала і добра.
Нема людини вже і царської держави.
Його ж ім’я ще буле жити (й не дарма!),
Бо гідний той поваги і людської слави,
Кого знаходить честь воістину сама.