Як ховала чоловіка, Серце розривалось. Не було б такому віку, Та лихо спіткалось. Дуже плакала, тужила, А як ніч настала – Слізно господа просила: «Забери,
Позначка: Вічність
Пам’ять
Пам’ять Сумують кинуті могили, Ростуть з досади бур’яни, Дивитися не має сили. Які є дочки і сини. А чом же там, же перші діти. Ще
Київ
Кучеряві каштани Заворожують цвітом. Чародійні тюльпани Величають привітом. Ллють дніпровськії схили Запах рути і м’яти. Боже дай мені сили, Рідний Київ обняти. Наспів лаври й
Амур
Я коня надійно підкую, Нелегким далекий буде світ. І кнутом по ребрах надаю, Стременами затягну живіт. Запалає в серці з вітру жар. Жде мене останній
Веселка
Ти чарівна, веселка моя, Серед чистого неба без грому. Кольорами любуюся я, Розганяючи відчай і втому. Непомітно спливають роки В небуття, як те листя опале,
Поштарям
До чобіт липне листя опале. Плащ старенький до кістки промок. І коли б ми листів не читали, То поштар не ходив би й не мок.