Стрільбицький. Спеціальна карта. Крим.

Стрельбицький Іван Опанасович

АВТОР БЛИСКУЧИХ КАРТОГРАФІЧНИХ РОБІТ

Стрільбицький Іван Опанасович
Стрільбицький Іван Опанасович

Його „Специальная карта Европейской России” була визнана шедевром не тільки російської, а й зарубіжної картографії, а роботи по обчисленню поверхні Росії та Європи відіграли важливу роль у формуванні нового на той час розділу картографії – картометрії. Мова йде про видатного вченого ХІХ ст. – картографа, геодезиста, географа – Івана Панасовича Стрельбицького. 30 червня минулого року виповнилося 180 років із дня його народження.
Про батьків та місце народження Івана Панасовича збереглися дуже скупі відомості. У Повному послужному списку Генерального штабу генерал-лейтенанта І. П. Стрельбицького, складеного у 1897 р., у графі „Из какого звания происходит и какой губернии уроженец” знаходимо лаконічний запис: „Из дворян Полтавской губернии”. В іншому джерелі (Павловский И.Ф. „Краткий словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины ХУІІІ века, Полтава 1912) читаємо: „Из дворян Лохвицкого уезда”. Правнук ученого Д.І. Недашковський (нині покійний) стверджував: І.П. Стрельбицький народився в селі Голінка Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині Роменського району Сумської області) . Мати його Марія Гамалій походить зі знатного українського роду Гамаліїв, який з часом занепав. Марію видали заміж за приїжджого солдата Панаса Стрельбицького. Невдовзі після народження сина батько помер.
Шлях у велику картографію у юного І. Стрельбицького відкрився у Києві. 1849 року він закінчив школу землемірів при Київському святого Володимира університеті і вступив на службу у Межовий корпус. Там отримав посаду межового топографа і чин прапорщика.
Під час Кримської війни (1853 – 1856 рр.) був прикомандирований до Зразкового піхотного полку, потім переведений до Санкт-Петербурзького гренадерського резервного полку, що захищав береги Фінської затоки від англійського флоту. Звідти у чині поручика його відрядили на навчання до Академії Генерального штабу. По її закінченні (1959р.) він одержав призначення у Військово- топографічний відділ Генштабу.
Першою обчислювальною робтою І. Стрельбицького стала економіко-географічна „Карта Европейской России, составленная согласно Высочайше утвержденного 19 февраля 1861 г. Положения о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости, с подробным обозначением душевого надела землей в губерниях…”
1869 року він видав нову „Карту Донецкого каменноугольного бассейна с описанием.” Складав її за даними зйомки і досліджень гірничих інженерів Косових. На інших корисних копалин, розвіданих у Донецькому басейні. Показані потужність і глибина залягання цих пластів. Поява нової карти сприяла пожвавленню економічної діяльності в Донбасі, зокрема, зріс видобуток кам’яного вугілля. Цього ж року І. Стрельбицького обрали дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства.
На початку 60-х років ХІХ століття у Росії визріла потреба у новій детальній карті Європейської Росії, яка грунтувалася б на сучасних на той час досягненнях картографо-геодезичної науки. Вона мала замінити застарілу карту Шуберта на 59 аркушах.
Найбільшу зацікавленість у появі такої карти проявило військове відомство, тому завдання по її створенню
повністю лягло на плечі Генштабу, а в ньому – на І. Стрельбицького. Робота по складанню нової „Специальной карты Европейской России” у масштабі 10 верст в 1 дюймі на 152 аркушах завершилася у 1871 р., частина аркушів того ж року надійшла у продаж. Найповніше на карті показані гідрографія і населені пункти. Нанесені всі поселення з понад п’ятьма дворами, а для деяких місцевостей і з понад трьома. Детально подані всі кордони внутрішнього адміністративного поділу. Залучені поштові і найважливіші польові дороги. З природних елементів нанесені рельєф суходолу, ліси, піски, болота та інші важливі об’єкти. Сьогодні цією картою нікого не здивуєш, але тоді … Такої детальної карти Росії ще ніхто не складав за всю попередню історію Російської держави. І ще один немаловажний штрих. Незважаючи на величезний обсяг робіт, скромні технічні можливості того часу, на складання і видання карти пішло близько 9 років, тоді як на карту Шуберта – 21. Цей феномен пояснюється високим професіоналізмом і працьовитістю І. Стрельбицького та його команди. Безумовно, не останню роль зіграли і організаторські здібності Івана Панасовича.
За якістю і деталізацією Спецкарта (так надалі називатимемо „Специальную карту Европейськой России” – примітка автора) задовольняла потреби всього російського суспільства, а не тільки військових. Вона принесла автору заслужену славу видатного картографа. Працю І. Стрельбицького гідно оцінило керівництво Генштабу, нагородивши науковця пожиттєвою пенсією – 1200 руб. на рік. А на Міжнародному географічному конгресі у Парижі (1875р.) за високі наукові досягнення і зразкове технічне виконання Спецкарти йому присудили медаль.
Робота над картою тривала і в наступні роки. Ставилось завдання покрити нею території сусідніх із Росією держав.
У 1903 р. Спецкарта складалась уже зі 167 аркушів і охоплювала, окрім Європейської Росії, значну частину Німеччини, Балканського півострова, Малої Азії.
До самого виходу у відставку Іван Панасович підтримував свою карту на рівні сучасності: оперативно вносив у неї зміни і перевидавав.
Ще під час роботи над Спецкартою вчений помітив недоліки карт, по яких у 1859 р. Г. Швейцер обчислив поверхню Росії. Пробні обчислення площ декількох повітів зроблені Іваном Панасовичем по своїй карті, підтвердили його підозру: дані Швейцера про площу Росії не відповідають дійсності. До того ж після 1859 р. володіння Росії розширилися, суттєво змінилися і внутрішні кордони.
Отоді й визрів у І. Стрельбицького намір заново обчислити площу Росії , але по своїй Спецкарті.
1874 року вийшла його картографічна праця „Исчисление поверхности Российской империи в общем ее составе в царствование императора Александра ІІ”. У ній вчений висвітлив свої результати обчислення площі Росії як взагалі, так і по губерніях та повітах зокрема. Набагато точніші у порівнянні з даними Швейцера. Показав і сам процес обчислення площі кожного повіту. Наявність цих робочих матеріалів давала можливість на випадок зміни адміністративних кордонів легко замінити відповідні площі новими, не вдаючись до нового повного обчислення.
Російські спеціалісти оцінили нову роботу картографа як грунтовну, дуже потрібну для російської і міжнародної статистики на багато років. Високу оцінку їй дали і зарубіжні науковці. За „Исчисления поверхности Российской империи.” Імператорське Російське геграфічне товариство присудило Іванові Панасовичу свою найвищу нагороду – Костянтинівську медаль.
У 1869 році Міжнародний статистичний конгрес у Гаазі доручив Росії обчислити поверхні європейських держав. Справа у тім, що у різних джерелах наводились суперечливі відомості про їхні площі. Потрібне нове обчислення в найсучасніших картах.
На пропозицію тодішнього голови Російського Центрального статистичного комітету П. Семенова-Тян-Шанського виконання відповідального завдання конгресу було покладено на І. Стрельбицького.
Результати роботи опубліковано у 1882 році французькою мовою під назвою ”Superficie de L’Europe” („Поверхня Європи”). Вчений із великою точністю обчислив площу всієї Європи і площі її держав. На підтвердження сказаного такий факт. Розбіжності між офіційними відомостями про величину поверхні Італії, Франції, Австро-Угорщини і відомостями, вміщеними у „Superficie de L’Europe ” спонукали ці держави зробити перевірочні обміри своїх територій. Розходження з даними І. Стрельбицького виявилися мінімальними.
Картографічна праця міжнародного значення викликала неабиякий резонанс у науковому світі. Авторитет І. Стрельбицького як ученого настільки зріс, що наступного 1883 року на Лондонському конгресі його обрали членом щойно створеного міжнародного статистичного інституту. Пізніше – Російського астрономічного товариства.
З інших праць ученого варто назвати історико- статистичні: „Владение турок на материке Европы с 1700 по 1879 гг.”, „Земельные приобретения России в царствование императора Александра ІІ с 1855 по 1881 гг.” Всього ж у доробку І. Стрельбицького 11 праць – з картографії, геодезії, географії. Всі вони були актуальними у свій час, мали практичне застосування.
Вченого- картографа відзначено багатьма нагородами Росії, орденами Австрії, Німеччини.
1899 рік – фінальний у його науковій кар”єрі. Він пішов у відставку. З нагоди 50-річчя перебування в офіцерських чинах – від прапорщика до генерал-лейтенанта – І. Стрельбицькому присвоїли чин генерала від інфантерії (тобто сухопутних військ).
Іван Панасович залишив Санкт-Петербург, переїхав у Голінку і поселився у невеличкому маєтку, який придбав у місцевого дворянина П. Дорогокуплі ще на початку 90-х років ХІХ століття. Доживав віку вдівцем. 28 липня (за новим стилем) 1900 р. тяжка недуга – рак – обірвала життя талановитого картографа. Поховали його з почестями біля Свято-Успенської церкви на високій горі поблизу річки Сули. Там, де заповідав.
Маєток ученого успадкувала його дочка Олександра. Згодом у село приїхала внучка картографа Олена Волошина зі своїм нареченим Іваном Недашковським, уродженцем Волинської губернії (нині село Недашки Малинського району Житомирської області). Молодята повінчалися у місцевій церкві і поселилися в будинку І. Стрельбицького.
Революційно-більшовицький принцип класового підходу до людини не оминув нащадків вченого. Внучку „царського генерала” та її чоловіка зарахували до потенціальних ворогів радянської влади. У 1931 році сім’я Недашковських змушена була втікати з Голінки аж у Середню Азію. Та очікуваний порятунок у далекому краї виявився примарним. За абсурдними звинуваченнями Івана Недашковського засудили на 5 років. Покарання відбував у Північному дорожньому таборі НКВС – будував дорогу Котлас-Воркута. Вийшов звідти без ока і з покаліченою ногою. Померли дочка і дружина. Сини Григорій та Дмитро перебували на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Тим часом бездоглядна могила Івана Панасовича руйнувалася. Забувалося й прізвище вченого, хоча його Спецкартою користувалися в радянських установах до 30-х років минулого століття. Будинок пристосували під медпункт.
Знову заговорили про І. Стрельбицького у повоєнні часи. У 1958 р. в „Бюллетене студенческого научного общества”, що видавався у Ленінградському держуніверситеті імені А.О. Жданова, з’явилася стаття, присвячена 130-річниці з дня народження вченого (Тархов Е. „Видающийся русский картограф И.А. Стрельбицкий”.) Тархов спробував відтворити цілісну картину життя і наукової діяльності Івана Панасовича. Він звернув увагу на те, що ім’я автора низки блискучих картографічних робіт фактично забуте.
В середині 60-х років відновити в пам’яті нащадків славне ім’я І. Стрельбицького взялася географ Ф. Черняєва. Їй активно допомагав правнук картографа Дмитро Недашковський. Він розшукував матеріали про свого знаменитого прадіда в архівах і бібліотеках Ленінграда, Москви, міст України, листувався з державними установами УРСР.
30.03. 1967 р. на засіданні Відділення математичної географії і картографії Географічного товариства СРСР Ф. Черняєва виступила з доповіддю „И.А. Стрельбицкий – крупнейший русский картограф ХІХ века”. Як і Тарков, вона акцентувала увагу на визначних наукових заслугах вченого, на необхідності належного вшанування його пам’яті. Її переконливі аргументи досягли мети: керівництво Географічного товариства СРСР порушило перед відповідними державними органами клопотання про увічнення пам’яті І. Стрельбицького на його батьківщині.
1967 року у Голінці в урочисто-траурній обстановці відбулося перепоховання останків Івана Панасовича Стрельбицького зі старого кладовища на нове. На будинку, де він жив, відкрили меморіальну дошку, а на могилі встановили пам’ятник.
Праці І. Стрельбицького уже втратили свою актуальність, але не канули в лету. Вони перейшли на службу історичній науці. По них можна вивчати історію нашої Батьківщини, історію інших країн Євроазії.
Понад сорок років поспіль доповідь Ф. Черняєвої була і залишається надалі основним джерелом інформації про вченого. На неї посилаються укладачі енциклопедій, словників, краєзнавці. Фаїна Олександрівна зуміла вирвати І. Стрельбицького із забуття, за що їй земний уклін. Але її „худенька” праця, на жаль, не дає повних знань про Івана Панасовича як людину і науковця. Зовсім не вивченим залишається україський період його життя (1828-1849рр.).
Дослідникам ще є над чим попрацювати.
Цілком обгрунтовано І.Стрельбицького називають російським ученим. Він працював у Генштабі Російської імперії, зробив вагомий внесок у російську картографію. Але водночас Іван Панасович і наш учений – український. Бо корені його українські і в працях своїх увічнив Україну ХІХ століття, яка тоді перебувала у складі Російської імперії. Цей факт тривалий час ігнорувався.
Справедливість прийшла під час увічнення пам’яті І.Стрельбицького, коли на меморіальній дошці і на пам’ятнику викарбували: „Відомий український і російський учений…” Думалось, так і надалі ідентифікуватимуть його. Зась! Третє видання „Большой Советской Энциклопедии” (а побачило воно світ уже після голінківських урочистостей) непорушно стояло на старій позиції: І.Стрельбицький – російський картограф. Та наійприкріше інше: обійшло увагою друге видання Української Радянської енциклопедії. Не знайти в ньому прізвища нашого співвітчизника. А можна було внести, бо вийшло з друку це видання через багато років після перепоховання Івана Панасовича. Схоже, в радянські часи „українсько-російським” вченим-картографом І. Стрельбицького визнано тільки… на пам’ятнику.
На можливі закиди типу „Невже так важливо знати: українським чи російським є І.Стрельбицький, щоб на цьому загострювати увагу?” Відповідь однозначна – дуже важливо! Усі видатні українці – це інтелектуальне багатство України, її гордість, слава. Вони пробуджують у серцях молоді патріотичні почуття. Святий обов’язок Української держави поіменно знати, шанувати і відстоювати свою еліту.
Микола ПОНПА,
краєзнавець.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *