Я мрію описати пори року. Як золото вкриває восени Зелене листя, наче ненароком, А потім десь зникає, як ті сни. Як сніг летить, як крутить
Позначка: совість
Скажи, Всевишній, слово
Що це? Гуркоче грім у хмарі грозовій? Ні! Це летять снаряди по моїй землі! Це рідну Україну вже на шмаття рвуть. Там хлопці молодії кров
Мне двадцать два
Мне двадцать два и я живой, А значит – всё в порядке. Хотя уже давно с судьбой Я всё играю в прятки. Ну, а пока
Цвяхи
Бретналі, ґонталі, дахналі… Ґанджовиті, хоч прізвища – цвяші. Нас у долю своєї землі забивають довбешкою фальші. Невситима в’язка мілина, поглинаюча самості міти, де розплескують голови
Намагалася жити по совісті я. Чи вдалося?
Не потрібно мені, ні корон, ні овацій, ні слави. Я проста, друзі, жінка, як і більшість із вас у житті. Я зміцніла у праці тяжкій,
Дай, Боже…
Дай, Боже, щоб зустріли в небесах, Як на Вкраїні їх святі й пророки. Щоб душі там, їх, рай все ж обрели. Сини і доньки славні,