И ЗАДАЧА УЖЕ НЕ ЗАДАЧА Старшему мичману Попову Валерию Степановичу Я смотрю из окна на дорогу пустую. Я жизнь вопрошаю свою холостую, Прошло ли всё
Позначка: Пам’ять
Землякам-письменникам
Людмилі Ромен Білосніжні світанки за межами білого світу ясним сяйвом зими пломеніють у білих руках. Світло-біла любов білизною пташиного лету серед ясного неба біліє по
З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ
З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ Летять журавлі, курличуть, На крилах весну нам несуть. До себе вони мене кличуть, Бо, може, життя в тому суть: Щоб, часом,
НАЛАМАЛА ДРОВ Я
Ми з тобою Я твоя удача, Я твоя тривога, І у нас з тобою Лиш одна дорога. Так нас Небо поєднало Навік. Приспів: Забуяла земля
Матусі
Мамо, мила, ніжна й дорога, Всією душею до тебе я лину. Д е б я, нене рідна, не була, Тебе боюсь втратить назавжди єдину. Ти
ЖУРАВЛИНЕ ГОРЕ
ПІЗНЯ ОСІНЬ Покрила паморозь дерева, Срібне листя аж дзвенить. Тепла вже зчерпані резерви І осінь землю холодить. Так швидко літечко минуло. Відколосилось, відцвіло. Холодним подихом