Смерть буває красивою навіть – подивися на осінь, і ти побачиш: в останній октаві лист упав до безхмарності. І дзвенять візерунчасті крони, в супокої та
Позначка: Надія Позняк
Ти хоч криком кричи
Ти хоч криком кричи, а хоч плач, хоч мовчи – незалежність твоя, що волошка у полі. Припадеш до землі, наче зірка вночі, підійматимеш душу, мов
Така солодка нерухома тиша
Така солодка нерухома тиша, що трави – трохи ще – і задзвенять. Два крісла, столик, окуляри, їжа… За Цельсієм повітря – двадцять п’ять. І Псел
Не бійся осені
Не бійся осені. У вічі подивися цій мудрій жінці — то, можливо, ти. Під віями обох — птахи пливуть у висі, до мису всіх надій,
Плече підстав
Плече підстав, і сонце обіллє до невагомості, до лету – до знемоги. Плете нам червень чарівне кольє із конюшини і волошок. Діалоги опали в трави
Як пахне скошена трава!
*** Дзиґарів легка хода… Як пахне скошена трава! Як літо невловимо тане.
Горобина в листячку
Горобина в листячку: весна! І каштан, який стоїть навпроти. Цей каштан самотній. І вона, хоч дерев навколо – ціла рота. Тридцять три каштану: вік Христа.
День сьогодні — радіти хочеться
День сьогодні — радіти хочеться: заримуй відповідні слова. Небо — кольору пір’я горлиці. На могилах — трава ожива. Озирнись: все не так погано. Скоро, скоро
А січень провокує на весну
А січень провокує на весну. Десь глибоко в душі зануртувало… І горобці ватагою і браво освячують цю ожеледь масну. На звуки жорен схоже: мій каблук
Тремкої осені печаль
Тремкої осені печаль не відтворити і словами. Є вдих та видих – пів октави до лінії твого плеча. Є площина чола, долонь. Є музика провулків
Минає все
Минає все, — як це от речення й наступне. Дощем прошито звичні тротуари. Останнє яблуко не за горами гупне, і перший сніг завіє надто рано.
Вічний рух дерев
Цей вічний рух дерев, коли вони в оголенні своїх плечей та стегон дають дорогу вечорам сумним, вітрам розгульним, дощовим шерегам, загострить власне світосприйняття: від простору