Федір Васильович Безпальчев

Безпальчев Федір Васильович

Благодійник із Перехрестівки

Вдивляючись у глибини вітчизняної історії бачимо численну і часту зміну формацій і цінностей. Але у всі часи були люди, які залишають по собі немало добрих згадок. Своїми справами вони на довгі десятиліття продовжують собі життя після смерті. Одним із таких став благодійник, дворянин, світлої душі людина – Федір Васильович Безпальчев.
Відкритою темою для дослідників залишається дворянська родина Безпальчевих, «родовим гніздом» якої було с. Перехрестівка Роменського повіту. Там, на своїй вотчині, 5 березня 1824 р. народився достойний продовжувач дворянської гілки, Федір Безпальчев. Відомо, що батьками його були Василь Безпальчев, штабс-капітан Російської армії у відставці та Марія Безпальчева (уродженка Смирна). Дід Федора, Федір Іванович Безпальчев, був знаний в к. 18 – на поч. 19 ст. в окрузі, як громадський діяч, титулярний радник. У 1812-1815 рр., 1820-1823 рр. займав почесне місце предводителя дворянства Роменського повіту.
В одній із приватних колекцій зберігся лист, датований 10 липня 1793 року. Василь Григорович Полетика, предводитель дворянства Роменського повіту, громадський і культурний діяч, автор «Записок о малороссийском дворянстве» пише до Федора Івановича Безпальчева у особистій справі.
З 1837 року Федір Васильович Безпальчев виховується в Інституті корпусу шляхів сполучення у Санкт-Петербурзі. Після його закінчення отримує чин інженер-поручика. З 1848 р. працює у загальному архіві Морського міністерства.
Згодом повертається до свого маєтку у с. Перехрестів- ці, де веде активну господарську та культурну діяльність.
Протягом 1869-1833 рр. стає предводителем дворянства Роменського повіту. 1878-1886 рр. очолює Роменську повітову управу. Приблизно у шістдесятирічному віці Федір Васильович стає дійсним статським радником, а також мировим суддею по Роменській мировій судейській окрузі. З 1884 року до кінця життя Безпальчев був головою ради Роменської громадської бібліотеки.
Окрім того, він реалізує мрію багатьох дівчаток Роменського повіту – здобувати знання (до цього у Ромнах діяло лише Роменське реальне училище, виключно для хлопчиків). Федір Васильович стає одним із фундаторів і попечителів Роменської жіночої гімназії та попечителем того ж таки Реального училища, головує на повітовій училищній раді.
Питання освіти недаремно турбує громадського діяча, адже він зі своєю дружиною Софією Олександрівною Безпальчевою (Бехлій) виростив чотирьох дочок та двох синів, надав їм достойну освіту.
Син, Іван Федорович, продовжив батьківську справу, будучи тривалий час і предводителем Роменського дворянства, і членом Роменської земської повітової управи, і секретарем товариства допомоги бідним учням Роменської жіночої гімназії. Займався археологічними дослідженнями на Роменщині. Одна із дочок, Віра Безпальчева, закінчила Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі, займалася живописом і скульптурою. Деякі її роботи виставляються зараз у Роменському краєзнавчому музеї.
За благодійницьку діяльність Федір Васильович Безпальчев нагороджений у 1891 р. Орденом Святого Станіслава 2 ступеня.
У фондах Державного історико-культурного заповідника «Посулля» зберігається некролог із місцевої газети написаний співробітниками Роменської громадської бібліотеки. Вони відгукуються про Безпальчева як про людину спокійну, гуманну, виховану. «Общественное дело, общественная деятельность составляли его родную стихию; он весь принадлежал обществу, кажется, в нашей местности нет ни одного общественного учреждения, ни одного общественного собрания, в котором он не принимал бы живого участия», – так відгукнулись про Федора Васильовича його сучасники в день смерті 28 жовтня 1897 року.
Сліди роду Безпальчевих губляться у вирі буремних подій ХХ ст. Відомо тільки, що нащадки Федора Васильовича, по дочці Катерині, проживали у Санкт-Петербурзі. Частину документальних і фотоматеріалів вдалося зібрати співробітниками музею у 80-х роках минулого століття. Їх люб’язно надано внучкою Федора Васильовича Ольгою Анатоліївною Аксамитною, батьком якої теж був роменський дворянин, інженер, професор А.С.Аксамитний.
Між нинішнім часом і ХІХ століттям вже більше сотні років. Міняються чини, соціальні стани, критерії оцінки людських вчинків. Хочеться думати, що життя і діяльність Федора Безпальчева на користь своєї «малої батьківщини» залишається прикладом для теперішнього покоління меценатів.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *