Безсонні ночі українських матерів
…Я знаю, як пишуться вірші,
Коли сон у нічку не йде.
Коли думи й думки все більші,
А там і вранішнє сонце зійде.
Скоро вже роси засяють
Своїм мерехтливим вогнем,
Пташина сім’я заспіває.
Вітає з народженим днем.
…Я знаю, як пишуться вірші,
Коли сон у нічку не йде.
Коли думки й почуття усе більші:
«Милий синочку, ти де?..»
Скоро надворі світає.
Чи зігріє ранок теплом?
Матуся всміхнеться, згадає,
Як син народився, назвала Петром.
…Я знаю, як пишуться вірші,
Коли сон у нічку не йде.
Коли думи й думки усе глибші…
«Милий синочку, ти де?..»
Вже й птахи прилітають,
Свій малюють танок.
Неньку, змарнілу, думки не кидають:
«Де ти, мій рідний, синок?..»
Зорі вечірні зникають,
Нічка вже спати іде.
Батьківщину не вибирають…
«Милий синочку, ти де?..»
Нічку не спала, а встала ще зрання.
Поставила «хліб», нехай підійде,
А в серці одне, єдине питання:
«Милий синочку, ти де?..»
Кожна в німім стоголоссі
Мати Вкраїни не спить.
Скільки, бідним, їм довелося,
Скільки ще доведеться терпіть?
…PS. Вже й хмари у небі,
Немов посивіли,
Знову чути залпи гармат.
Люди! Чи ви подуріли,
Коли на брата йде брат?
Ніч з 20 на 21 березня 2014 року
Іншомовні слова
Боюсь чужих я «іншомовних» слів,
Бува, щоб мову свою я не забула.
Ще з молоком я матері відчула
Пісень чарівних і колисанок переспів.
Боюсь, що десь я в «іншомовних» заблукаю
І не знайду прекрасних перлів-слів,
Щоб, пригорнувшись, до плеча в дзвінкім розмаї
Сказати те, що ти давно почуть хотів.
Боюсь сказати те, чого не розумію,
Чогось не втямлю, чогось я не збагну.
Та є одне – святе, за що радію,
Що краще мови не знайду.
Та вас я, друзі, розумію,
Порадите: «працюй із словником».
Та я від того радію й шаленію,
Що увібрала із материнським молоком.