У звуках ПінкФлойду ховається відчай,
той самий, що в смерті принцеси Діани,
це все—існування жахливого свідчить,
але—є абсент і маріхуана.
За ними сховатись так легко й приємно,
дивитись на вікна бетонних будинків
навпроти, й гадати, що світ не даремно
створив панування музúків і ринків.
І я намагаюсь то все побороти—
емоції жаху й глибокої шани,
до самої ночі, бо маю прийняти
ще більше абсенту і маріхуани.
Сидіти, дивитись старі фотокартки,
співати під носа забуті пісні,
робити на джинсах потрьопаних латки,
які вже занадто зробились тісні.
А потім так легко дивитись на зорі,
гадати, що світ ще настільки незнаний,
Людина ще стільки приємного створить,
ніж теплий абсент і маріхуана.
***
Я майже навчився кохати країну свою,
я майже не бачу калік, я майже не бачу знесилих,
і вранці з спустошеним серцем встаю
і в місто іду, щоб надихатись пилом.
Авто цілий день крізь метро…
Навіщо дивитись на зорі, коли неможливо
на голову вилити людям відро
кохання до України?
01.11.05р.
Київ