Тарас ШЕВЧЕНКО на ІЛЛІНСЬКОМУ ярмарку

До березневих річниць національного генія і пророка Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Роменщина здавен славиться не лише своїм минулим і сьогоденням, але й своїми пам’ятками історії та культури, своїми багатющими козацькими, кобзарськими, мистецькими, науковими, літературними, театральними традиціями. Її чарівну природу, працелюбних людей оспівано у багатьох літературно-мистецьких творах, піснях, фільмах.
Важливе місце Посульського краю у розвитку я р м а р к о в о ї торгівлі. Слово «ярмарок» має німецькі корені й походить від Jahr – рік і Markt – ринок, тобто «Jahrmarkt» – «щорічний ринок». Наявність слова «ярмарок» у слов’янських мовах свідчить про давній час виникнення такого явища. За тлумачним словником В. Даля, «ярмарок – великий торговий з’їзд і привіз товарів, річний торг, що триває тижнями». У Ромнах, наприкінці 17 ст. виник Іллінський ярмарок. У 18 ст. він був одним із найбільших на Лівобережній Україні, навіть другим у російській імперії. Для довідки: Появу Іллінського ярмарку історики пов’язують із легендою про виникнення городища Монастирища, відзначенням релігійного свята Іллі 20 липня з гульбищами, піснями, торгівлею ласощами і горілкою, різним крамом. Згодом й утвердився ярмарок на Іллю. А вже пізніше, з його розвитком він починався як кінний ярмарок, на якому продавалися вороні, худоба, вівці, вовна, сирі шкіри, віск, мед, олія, горілка, селянські вироби, одяг, землеробські знаряддя тощо. Тривав офіційно з 10 до 20 липня, розміщався на Кінноярмарковій площі, що займала територію близько 90 десятин (тепер пл. Б. Хмельницького). Через 7-10 днів починався Краснорядський ярмарок, який тривав до 4 серпня. Відбувався на Гостиннодвірській площі, де в 1852 р. було збудовано 5 кам’яних корпусів з 134 лавками та 11 дерев’яних, в яких знаходилось 168 крамниць і 214 балаганів. Крім того, багато крамниць, тимчасових балаганів і наметів було зведено на Петровській площі (тепер вул. Соборна). Торгували красними товарами, галантерейними, бакалійними, москатними виробами, різними металами та виробами з них, посудом, одягом, взуттям, обробленими шкірами, свічками, милом тощо. На Іллінський ярмарок збиралося від 40 до 120 тис. торгового люду, тоді як у Ромні мешкало 30 тисяч. Вартість привезених товарів становила від ½ до 2/3 вартості товарів, привезених на всі ярмарки Полтавщини, і сягала 28 млн. рубл. (1864 р.). Якщо міська казна складала 30 тис. рубл., то виручка від ярмарку часто була до 1,5 млн. рубл. у деякі роки. Найважливішими були бавовняні, шовкові, вовняні, лляні та конопляні тканини й сукна (на них припадало до 45 % вартості проданих товарів), далі йшли хутро та галантерейні товари. Іллінському ярмарку належало одне з перших місць у росії по торгівлі вовною. Так, 1860 року продано 122 тис. пудів тонкорунної вовни на 2049 тис. рубл. Він був значним ринком збуту промислових товарів центральних губерній росії, зокрема тканин, виробів із заліза. У Роменському повіті вироблялася половина тютюну Полтавської губернії. Із-за кордону привозилися шовкові і вовняні тканини, хутра, австрійські сінокосні коси, аптекарські препарати та інше. У 1860 р. вітчизняні товари становили з продажу 15 325 тис. рубл., а іноземні – 859 тис. рубл. Іллінський ярмарок був тісно пов’язаний з іншими великими ярмарками Лівобережної, Південної і, менше – Правобережної України, а також росії, утворюючи єдину ярмаркову мережу. Велика географія міст – учасників торгів – від Ромен – до Курська, Прилук, Миргорода, Харкова, Астрахані, Нижнього Новгорода і т.д. … Сюди прибували купці з москви, Богородська, Серпухова, Шуї, Ростова, Суздаля, Ярославля, Улича, Азамаса, Кишинева, Маріуполя, Симферополя, Нахічеваня, Таганрога…
Присутня завжди козацька старшина і козаки та селяни з Чернігівського, Лубенського, Ніжинського полків, із Запорізької Січі, Дону, Литви і Білої росії. Чути українську, російську, польську, литовську, татарську, циганську та інші мови…
1852 року, після протистояння і торговців, і влад, Іллінський ярмарок переведено із Ромен у Полтаву, де він зберігав свою первісну назву. Проблему перенесення досліджували роменські краєзнавці Г.В.Діброва і В.В.Панченко (Брошура: Іллінський ярмарок. Ромни, 1993»), де на основі деяких джерел також зазначено: “Роменський Іллінський ярмарок був знаний в колі української старшини, багатих козаків, заможних міщан. Зокрема, неодноразово згадується Іллінський ярмарок в щоденнику Якова Маркевича, в записках за 1724-1734 роки. Нотатки Якова Марковича в щоденнику дають можливість стверджувати, що в той час Іллінський ярмарок відбувався протягом неділі в липні місяці (між 20 і 27 числом за старим стилем), що торгувати на нього приїздили купці із Польщі, Росії, Криму, Молдавії. Вивчаючи щоденникові записи Якова Марковича, Ф.Д.Николайчик в своєму дослідженні «Ильинский ярмарок в Ромнах» відзначив цікаве спостереження: роменці ще не навчилиея отримувати користь від ярмарку за використання купцями міських приміщень. Бо Яків Маркович, що був відомим визискувачем, і який мав в Ромні свої маєтності, і завжди пильно занотовував у щоденнику всі прибутки, нічого не пише про них, згадуючи ярмарок”.
Сотні/десятки років знаменитий Іллінський ярмарок об’єднував навколо себе більше чотирьох тисяч малих і великих, які проходили на території України. Далеко за межами Роменщини славилися її будівничі, майстрові, художники, золотарі, кобзарі, артисти, вчені, літератори, кошові, військові. Наприкінці 19 ст. Іллінський ярмарок починає занепадати. 1895 року продано товару всього на 1,107 тис. рубл. У 20-х рр. ХХ ст. Іллінський ярмарок, як такий, припинив своє існування.
Двічі бував на Роменщині та у Ромнах, зокрема і на відомому Іллінському ярмарку геніальний поет і художник Тарас Григорович Шевченко. А перебуваючи у с. Андріївці, художник настільки був зачаровиний міцевою природою, що полишивши все, створив картину «Стінка», яку розшукано, досліджено. Він неодноразово мандрував селами Роменського повіту. Отже, у липні 1845 р., як уже частково зазначалося, на багатий товарами Іллінський ярмарок приїхав Тарас Григорович Шевченко.

Пізніше, 20 липня 1857 р., Т.Г.Шевченко, більше двох десятків літ, пам’ятаючи свої враження від Іллінського ярмарку, записав про них так у “Щоденнику”: “Ильинская ярмарка в Ромни, теперь, кажется, в Полтаве. В 1845 году я случайно видел это знаменитое торжище…”. (Робота перебуває у суспільному надбанні в Україні). Чи купляв продукти Шевченко на ярмарку документально ніде не зазначено, але можна припустити, що не міг же любитель всього українського щ о с ь не купити, тим більше треба було і обідати, і вечеряти, й снідати, а товарів – очі розбігаються! Та, ймовірно, що їжі все ж таки Тарас Григорович не купляв, оскільки його опікав поміщик Лев Свічка, у наметі якого він і жив, а що він справді придбав, читайте наприкінці есею.
Дослідники по різному зазначають час, коли Тарас Шевченко перебував в Ромні на Іллінському ярмарку. Але найвірогідніше, певне, вдалося визначити його перебування в Ромні київському науковцю Р.Я. Пилипчуку: Дата 24 липня 1845 року як день, коли поет бачив на Іллінському ярмарку виставу “Москаль-чарівник” у виконанні акторів Харківської трупи, вперше була названа дослідником у статті “Театр і Т.Г.Шевченко”, що опублікована в другому томі “Шевченківського словника”. Однак тоді, зважаючи на характер видання, неможливо було подати вагоме обґрун- тування такого висновку. За джерелами мною встановлено, що він перебував у м. Ромнах на Полтавщині 20 липня 1845 року та разом із Л. Свічкою був на Ільїнському ярмарку, який назвав «знаменитым торжищем». Обурився спотвореним виконанням московськими циганами віршів М. Лермонтова. А 23 липня виїхав із Ромен Ромоданівським шляхом у с. Веселий Поділ на Полтавщині, де був у згадуваного поміщика Аркадія Родзянка (1793-1846 рр.ж.), до речі, також поет і писав сатиру…

Ярмарок в Україні – це унікальне соціальне, торговельне та культурно-мистецьке явище зі своєрідними ознаками і традиціями. Їх наявність і вирізняє ярмарок від іншої торгівлі, зокрема базару, ринку, виїзного продажу, торговельних виставок, яток тощо. Здавен ярмарок був багатолюдною, різнобарвною подією, не лише мiсцем купiвлi-продажу, але й територією всіляких розваг людей. Побувати на ярмарку означало «вийти на люди», що й досі збереглося, бо люди везуть туди товар і себе зодягненого! Ярмарки завжди були святом для торгового люду. Тут товар йшов партіями і вроздріб. Ярмарки стали місцем укладання різних торгівельних угод, після чого сторони розпивали «могорич». Однак жодна сторона вже не могла відмовитись від досягнутої домовленості, інакше це призводило до моральної та матеріальної відповідальності, втрати довіри. Ярмарки бували всюди: у містах, містечках, селищах, селах із кустарним промислом, – із райками, балаганами, каруселями, іграми. Приміром, у козацькому містечку Хмелів було більше 20-ти кустарних промислів, товари від яких везли й в Ромни, і продавали також у себе на місцевому ярмарку! Присутність майстрів народної творчості, коли добре представлено сорочки, рушники, вишиванки, килими, гобелени, найрізноманітніша кераміка – миски, горщики, глечики, свистунці, тарелі та багато інших витворів умільців-керамістів, були окрасою будь-якого фольклорного фестивалю. Все т е милувало зір! Велику популярність мають ляльки-мотанки та всілякі родинні обереги, що й нині розвиваються. А вироби з дерева, хутра та шкіри привертають увагу своєю виразністю, практичністю і витонченістю. І це лише мала доля того, що можуть представити майстри на таких ярмарках, які доповнюють фольклорне фестивальне дійство. Адже його треба було доставити цілим у первозданності. А ще ярмарок – це і народне свято, не можна оминути розваги, зокрема ярмаркові різні ігрові забави. На ярмарках в Україні розважально-ігрові програми мають народно-обрядове спрямування, мета яких створити атмосферу народного свята. І, навпаки, фольклорність є компонентом ярмаркової торгівлі майстрів: воєдино вони створюють свято народної творчості. З глибокої давнини і донині традиційними ярмарковими розвагами для парубків є ігри спортивного спрямування: дістатися до вершини стовпа з подарунком, стріляння з луку, перетягування линви (що й досі поширено), стіна, кінь; для дівчат: струмок, журавель, ціп, скрутка, крім того, дівчата традиційно плели вінки, прикрашаючи їх стрічками та іншим оздобленням, уквітчували також мариноньку (гілля вишні, сосни, ялини) і не тільки на Івана Купайла, а й на інші свята і великі вечорниці, зокрема і ярмаркові. Особливо на літні – Трійцю й Петра й Павла! А ярмарковий фольклор – примовки продавців («Покуштуйте і смакуйте»), приказки, скоромовки, анекдоти, жарти, пісні – потребують ще окремого вивчення…
Один із найвідоміших дослідників роменської старовини Іван Олексійович Курилов (1840-1916 рр.ж.) розповідав про другий-третій за значенням у російській імперії (після Нижньогородського та Ірбітського) Іллінський ярмарок у Ромні, часи розквіту якого припали на кінець XVIII-початок 50-х років ХІХ століття. Свої «Воспоминания роменского старожила об Ильинской ярмарке» він опублікував у часописі «Киевкая старина» за червень 1893 року. Він добре описав зародження, структуру, розвиток ярмарку, прибутки, інше, але про перебування на ньому Т.Г.Шевченка не йдеться!? Більше за все, що така подія йому була невідома. До речі, у своїй статті він неодноразово наводить дослідження І.С.Аксакова, про щ о читайте далі.
Іван Сергійович Аксаков (1823-1886 рр.ж.) – публіцист, поет, громадський діяч, один із лідеров слов’янофільского руху, полишив унікальну книгу, де подано головні українські ярмарки в Харкові, Ромені, Полтаві, Кролевці, Сумах, що завдяки своєму великому товарообігу мали важливий вплив на промисловість і коммерційний розвиток. Уперше вводжу не номінально, а в широкий науковий обіг нове маловідоме джерело, яке дає більше уявлення про Іллінський ярмарок.

За його свідченням на Іллінському ярмарку в середині 19 століття торгували:
– риба солона проста, риба солона червона, ікра, сардини, оселедці звичайні, оселедці голландські, балики рибні; вина донські, вина російські, ром, портер, кава, чай; бакалія, цукор, сіль різних видів; cолонина, сало; спеції, коріння;
– варення, цукерки; цигарки, сигари, тютюн турецький, тютюн звичайний.
Були й товари для хати: мило, косметика, пахощі; книги, дитячі іграшки,
– кришталь, фарфор, дзеркала, стекло; свічки воскові, свічки сальні, каганці;
– годинники кишенькові, годинники настінні; посуд глиняний, посуд дерев’яний; рахівниці, гребінці, коври, скрині та інше.
А ще на Іллінському ярмарку були сировина й інструменти:
– сукно, льон, шерсть, шовк, парча, шкіра різна;
– залізо, чавун, гвіздки різних видів, мідь і мідні вироби;
– селітра, дьоготь для возів, дьоготь чистий;
– лак, фарба різна; голки, нитки, мотузки;
– вози прості, екіпажі; “агрономічні машини”; ножі, коси, інший реманент.
Худоба:
– бики, корови, телята, коні-жеребці, коні табунні, свині, воли;
– вівці шпанські, вівці звичайні; інша дрібна рогата худоба.

Джерело: Аксаков И. С. Исследование о торговле на украинских ярмарках. Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1858 год // Інтернет ресурс «КОБЗАР». Режим доступу: https://www.kobzar.in.ua/knigi/issledovanie-o-torgovle-na-ukrainskih-jarmarkah-i-aksakov-1858-god/
Перебуваючи в Україні 1845 року, у Полтавській губернії, звичайно, Тарас Шевченко не міг не побувати на Іллінському ярмарку в повітовому містечку Ромен, про що вже почасти йшлося. Враження від тих відвідин були такі яскраві, що навіть через дванадцять років, будучи на засланні і очікуючи вже на волю, він записав до свого «Щоденника»: “Ильин день. Ильинская ярмарка в Ромни. В 1845 году я случайно видел это знаменитое торжище. Три дня кряду глотал пыль и валялся в палатке Павла Викторовича Свички”. (Тарас Григорович помилково називає Свічку Павлом Вікторовичем, та воно й не дивно, адже більше 20 літ минуло). Насправді, він, як вдалося мені вияснити, Лев Миколайович (1800-1840 рр.ж.), поміщик Пирятинського повіту).
Відвідування Великим Кобзарем Іллінського ярмарку зобразив український художник Кизенко Нестор Митрофанович (1926-2007 рр.ж.), сусіда роменців, оскільки народився на хуторі Біж поблизу с. Хоружівки Недригайлівського району на Сумщині, який після реформи у війшов до складу Роменської районної територіальної громади.
Погляньмо на унікальну картину перебування Тараса Шевченка на Іллінському ярмарку в Ромні!
Досить влучно художник використовує кобзарський сюжет, знаючи як високо цінував Т.Г.Шевченко народних співців за те, що вони через віки пронесли і зберегли українські думи та пісні, співали славу козакам – захисникам рідної землі. А побіля гостя люди різних прошарків: Придивімося до їхніх виразів обличчя та одягу? Як і поет, вони слухають народного співця. Люди емоціні, спілкуються, слухають. Шевченко підтримувально тримає руку на плечі хлопчика-поводиря. Художник поставив у центр картини кобзаря і поета, можна сказати, фактично, – двох кобзарів! Це – реально символічно!

Адже Тарас Шевченко – сам Великий Кобзар України і у своїх творах «Думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «Музикант» та інших – створив сердечний, величний і благородний образ сміливого виразника народних дум:

 

 

 

 

Перебендя старий, сліпий,
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.
Або, щоб те знали,
Тяжко-важко заспіває,
Як Січ руйнували.
Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!

Перебендя (1839 р.)

Перша і головна збірка поезій Тараса Шевченка названа «Кобзар» (1840 р.). Йому доводилося не лише слухати кобзарів, записувати їхні думи й пісні, писати про них, а також із великою любов’ю їх малювати.

De facto: Виявляється, що Н.М. Кизенко – єдиний із митців, хто зобразив Т.Шевченка на Іллінському ярмарку. Мене це дуже дивує, оскільки Посульський край багатий на художників і факти перебування тут Великого Кобзаря багатьом добре відомі?… Та – не лише їм?
Під час ярмарку місто заполоняли театральні трупи. Перший театр у Ромнах побудував відомий поміщик Василь Полетика (1765-1845 рр. ж., громадський діяч, збирач документів із історії), наприкінці XVIII ст. Саме у ньому талант молодого Михайла Щепкіна запримітив інший місцевий поміщик – Герой війни 1812 р., майбутній декабрист Сергій Волконський (1788-1865 рр.ж., генерал-майор), який почав збір коштів для його викупу з кріпосницької неволі. Ромни ставали театральним містом. Із 1882 р. тут діяв любительский театр, де виступали корифеї української сцени Ганна Затиркевич-Карпинська (1865-1921 рр.ж.), (народилася і похована у Ромнах), Панас Саксаганський (1859-1940 рр.ж.), Марія Заньковецька (1854-1934 рр.ж.)… Ймовірно, що саме вони надихнули юного роменця Сашу Корнбліта стати тим самим знаменитим Олександром Яковичем Таїровим (1885-1950 рр.ж.), режисером із світовою славою і печальною долею на батьківщині.
На роменській сцені розігрували вертепні драми і п’єси театральні трупи Хорвата з Харківщини, трупи Штейна і Калиновського, Полтавського театру та інші колективи. У статті “Т.Г. Шевченко в Ромнах”, видрукуваній у п’ятому номері журналу “Радянське літературознавство” за 1979 рік, Р.Я. Пилипчук знову повернувся до цієї проблеми. Дослідник взяв за основу спогади самого Тараса Шевченка: “Тогда же я в первый раз видел гениального артиста Соленика в роли Чупруна (Москаль-чарівник). Он показался мне естественнее и изящнее неподражаемого Щепкина”. (Про них буде й далі. В.Б.).
Указавши на те, що до нього шевченкознавці не пояснювали того, у складі якої трупи виступав знаменитий актор Карпо Трохимович Соленик (1811-1851 рр.ж.), Р.Я. Пилипчук зазначив, що і театрознавці не давали на це точної відповіді, хоч саме вони у різних контекстах неодноразово цитували джерело, яке конкретно вказувало і на трупу, і навіть на можливий день виступу К.Т. Соленика у виставі “Москаль-чарівник”, що її бачив Тарас Шевченко в Ромні на Іллінському ярмарку: “Це джерело – величезна стаття – хроніка “Огляд діяльності на харківській сцені в нинішньому році”, що була опублікована в петербурзькому журналі “Репертуар и пантеон”, [Книги 9 (за вересень) і 10 (за жовтень) 1846 р.] під псевдонімом, що належав студентові Харківського університету А. Данилову. У цій статті дано перелік з більшими чи меншими характеристиками майже всіх вистав Харківського театру за весняно-літній сезон: з 19 квітня, тобто з дня, коли розпочалися вистави після тривалої перерви, викликаної Великим постом, до 27 червня 1845 року – в Харкові і з 8 до 31 липня того ж року – на Іллінському ярмарку в Ромні. (Мною досліджено, що К.Т.Соленик з 1831 був в Україні, працював у Харкові суфлером у трупі антрепенера Івана Штейна (?-1837 рр.ж.), режисера і балетмейстера, з 1832 як актор. А із 1835 р. з трупою Людвига Млотковського (1795-1855 рр.ж.) гастролював містами України. Двічі відмовився від пропозиції перейти на російську імператорську сцену й залишився в Україні, виступаючи переважно у Харкові й Одесі. Вершиною акторської майстерності, що принесла йому славу, стали ролі саме в українських п’єсах.

Він не мав суперників у ролях Стецька, Потапа, Шельменка («Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка», «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, 1778-1843 рр.ж.), Виборного, Возного і особливо чумака Чупруна («Наталка-Полтавка», «Москаль-Чарівник» Івана Котляревського, 1769-1838 рр.ж.), в яких за оцінкою глядачів (зокрема й Т.Шевченка) був кращий за Михайла Щепкіна). Соленика у ролі Чупруна він бачив на ярмарку в Ромнах. Т. Шевченко, який у своєму “Щоденнику” назвав його геніальним актором. «Мені, – згадує у своїх «Записках » Т.Г. Шевченко, – здавалося, що Соляник вдавав Чупруна більш за Щепкіна природно і хупаво».
Дане джерело і засвідчує, що Т.Г. Шевченко міг бачити у грі К.Т. Соленика саме у складі харківської російсько-української трупи. Вищезгадана стаття свідчить про те, що впродовж 20-22 чи 20-23 липня, коли на думку деяких дослідників Шевченко мав перебувати у Ромні, “Москаля-чарівника” там не показували. Вперше під час тогорічного ярмарку цю п’єсу поставили 13 липня, в один вечір із одноактною оперою-водевілем Д.Т. Ленського “Любовное зелье, или цирульник-стихотворец” і одноактною комедією-водевілем “Сирітка Сусанна” Мельвіля (Ж. Дювер’є), Е. Гіпо і Е. Роже де Бовуара.
Удруге “Москаля-чарівника” виставили того разу 24 липня в один вечір із одноактними водевілями “Дядюшка-болтушка, или Дверь в капитальной стене” Н. Акселя і “Любовные проказы, или Ночь после бала” П. Григор’єва. З приводу цієї другої вистави “Москаля- чарівника” в огляді сказано тільки одне: “Роль Тетяни виконувала пані Ленська”. Цю скупість інформації Р.Я. Пилипчук пояснює тим, що згадувані раніше виконавці інших ролей були постійними, а роль Тетяни в харківській трупі належала також до репертуару видатної актриси Л.І. Млотковської. Отож, автор огляду вважав за потрібне повідомити, що й на цей раз грала М. Ленська.
У своєму «Щоденнику. Июль. 1857» Тарас Шевченко записав: «20 (июля). Ильин день. Ильинская ярмарка в Ромни, теперь кажется у Полтави. В 1945 году я случайно видел это знаменитое торжище. Три дня сряду глотал пыль и валялся в палатке покойного Павла Викторовича Свички. Сам называл себя только огарком от большой свички, и сальным огарком. (Потім він описує велику гостинність його батька-полковника, який скупив у Києві шампанське та різну їжу і пригощав усіх подорожніх, який «накормив до отвалу и напоив до положения риз», що високо і не без гумору оцінив Т.Шевченко, завершуючи: «После таких шуток натурально, что после большой Свечки, едва маленький огарок. Да тот скоро погас. Мир праху твоему, мой благородный друже»; Йшлося також про вже згадувану виставу з Солеником і Щепкіним (див. вище), «дико-грязный концерт» (п’яні цигани співали); подав деякі свої знайомства – з батьком декабриста О.І.Якубовича (1792-1845 рр.ж.), І.О.Якубовичем, роменським поміщиком і повітовим предводителем дворянства). І далі: «Еще познакомился с одним из бесчисленных членов фамилии Родзянко. И на третий день моего пребывания в Ромни купил на жилет какой-то материи, фунт донского балыка и с непоименованным Родзянкою выехал из этого омута на Ромодановский шлях». (Там і тут курсив. В.Б.).

Згодом масштаби Іллінського ярмарку зменшувалися. Відродився він у 1991 році, аж через 139 літ, поповнився новими ятками із сучасними товарами, різними магазинами: продуктовими, промисловими, автоамбаром, бджільництва тощо. І до нашого часу він залишається одним із найбільших на Сумщині, на який із потребою і задоволенням я завжди, будучи в Ромнах, приїжджаю, як і сотні земляків…
Відвідини Ромен лишили помітний слід у творчості та спогадах національного поета. Про них він згадує не лише в «Щоденнику», а й у низці художніх творів: «Великий льох» і «Княжна», повістях «Наймичка» та «Капітанша». У повісті «Наймичка» наводиться народний переказ про Ромоданівський шлях, описується краса ріки Сули й природа Посулля: «Прекрасная, умилительная картина!»

Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченкові, до речі, – перший не лише на Лівобережній Україні, а й у світі, було відкрито у центрі Ромен у 27 жовтня 1918 року. Є твердження, що приблизно на тому місці, де й жив у наметі Т.Г.Шевченко підчас перебування на Іллінському ярмарку. На урочистому відкритті був присутній і біограф Великого Кобзаря Г.С.Вашкевич (1837-1923 рр.ж.), український філолог, якому тоді минав 81 рік. Потім він запросив до себе на рідний хутір Шумське учасників свята.

Серед них був і роменський кобзар (згодом і торбаніст) М.П.Олексієнко (1871-1945 рр.ж.). Своєю чудовою грою на бандурі та зворушливим виконанням українських пісень Мусій Петрович до сліз розчулив Григорія Станіславовича. Тоді він й подарував бандуристу свою останню реліквію – музичний інструмент торбан, який належав Тарасу Григоровичу.

А 1939 року М.П.Олексієнко передав старовинний торбан до Роменського краєзнавчого музею. Згодом той рідкісний торбан було реставровано, і він зайняв одне із почесних місць серед музейних експонатів. До речі, його можна також побачити на кольоровій вкладці 20-го випуску щорічника “Наука і культура”. Буваючи у знаменитому Роменському краєзнавчому музеї ще з шкільних років і досьогодні, я неодмінно відвідую цей унікальний торбан! Зроблено чимало його світлин.
Мешканцям Ромена і Роменщини приємно знати, усвідомлювати і пишатися, що у посульському краї гостював і художньо описав його національний геній і пророк українського народу Т.Г.Шевченко, 200-т літтям якого від дня народження був означений ЮНЕСКО 2014 рік. Нині Великому Кобзарю минає 209 років.

Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим г е н і я м.
Тарас Шевченко жив, творив і боровся у 19 столітті. Але він наш сучасник. Його ідеї, помисли, поезії свівзвучні нашому сьогоденню. Шевченко як митець і громадянин 21 століття утверджує повсякчасність і безвічність національного духу. Актуальність його С л о в а є незаперечною у кожний момент існування нації. У всі часи, але особливо у важкі, народ звертається до Тараса Шевченка за порадою. І завше чуємо від нього заповітне:

Борітеся – поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Його енергія життєдайна як пророка та ідеолога української національної ідеї. Тарас Григорович Шевченко був, є і завжди буде найяскравішим виразником одвічних прагнень українського народу до Волі, Незалежності, Щасливого життя. Т.Г.Шевченко – це совість української нації. Його невмирущість, значущість і велич – всесвітні… Його твори, патріотична життєдіяльність надихають нині захисників і захисниць України на ПЕРЕМОГУ!…

Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, шевченкознавець, журналіст і письменник, співфундатор і член правління Всеукраїнского благодійного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка. Писано 4-5 березня 2023 р. УКРАЇНА