Т.Г. ШЕВЧЕНКОВІ
Живе під сонцем України
Безсмертна слава Кобзаря.
Його слова повсюди линуть,
Над ним горить ясна зоря.
Його жахались можновладці,
Його боялися царі.
Тарас – це гордість українців –
Кати вганяли пазурі.
Тяжкі роки, роки заслання,
Ні, не зламали Кобзаря,
Несли надію, поривання,
В віршах підносив трударя.
Він став поетом всіх народів,
Він світоч, він поет-борець.
Його вірші – це спів свободі,
Що лине до людських сердець.
Його вогненне слово віще,
Що б’є із джерела життя,
І ніжна пісня невмируща
Нам світять шлях у майбуття.
У МОЇМ СЕЛІ
Моє село – це альфа та омега.
Село – це мій початок і кінець.
Це той куточок райський, що від Бога,
Де пахне і видзвонює чебрець.
Завжди в моїм селі зоріла доля.
З давніх-давен квітує тут земля.
Духмяні запахи, краса із поля
Спішать, летять, розносяться здаля.
Отут трудолюбиві українці
Ростили на долонях мозолі,
Старались, дбали на полях гостинці,
Щоб був достаток, злагода в селі.
Тут я всі барви упускаю в душу.
Чарують синьоокі васильки.
Та польову я тишу не порушу.
Усю красу сплітаю у вінки.
У високості жайвори співають,
А вітерець-пустун жита хита.
А сокирки колосся підпирають.
Так буде довгі-довгії літа.
Хай завжди у селі цвіте калина.
Хай множиться традицій джерело.
Стояти буде вільна Україна,
Допоки житиме моє село!..
О ЗЕМЛЕ РІДНА!
Земля дає мені снагу,
Земля, яка мене зростила.
Я перед нею у боргу.
Вона мене любові вчила.
Любові до стежин життя.
До життєдайної роботи,
Плекать щоденно майбуття,
Творити для людей щедроти.
О земле рідна! Процвітай,
Даруй достаток по-земному,
Народам дружбу посилай.
Оце наш рай і щастя в цьому.