Славиться земля роменська
На всю Україну,
Бо син її – Калнишевський
За волю загинув.
Не скорився старий козак
Російській цариці ,
І чверть віку доживав
У вогкій темниці.
112 літ прожив
Кошовий останній.
Соловецький монастир
У Сибіру дальнім
Став для нього другий дім.
Там його могила.
Нам усім він заповів,
Щоб жили у мирі.
***
Співає на шовковиці шпачок,
Він з вирію недавно повернувся,
Ще з неба тихо падає сніжок,
Але той спів у серці відгукнувся.
Вже йде весна неспішною ходою,
Зима змагається ще за свої права,
Та скоро світ умиється водою,
Зазеленіє молода трава.
І на душі так трепетно чомусь,
І радість,мов сльоза, бринить на віях,
Весна зимі шепоче: «Не скорюсь!»
Зникає туга, ожива надія…