Петро Калнишевський

Славиться земля роменська

Славиться земля роменська
На всю Україну,
Бо син її – Калнишевський
За волю загинув.

Не скорився старий козак
Російській цариці ,
І чверть віку доживав
У вогкій темниці.

112 літ прожив
Кошовий останній.
Соловецький монастир
У Сибіру дальнім

Став для нього другий дім.
Там його могила.
Нам усім він заповів,
Щоб жили у мирі.

***

Співає на шовковиці шпачок,
Він з вирію недавно повернувся,
Ще з неба тихо падає сніжок,
Але той спів у серці відгукнувся.

Вже йде весна неспішною ходою,
Зима змагається ще за свої права,
Та скоро світ умиється водою,
Зазеленіє молода трава.

І на душі так трепетно чомусь,
І радість,мов сльоза, бринить на віях,
Весна зимі шепоче: «Не скорюсь!»
Зникає туга, ожива надія…

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *