Пам’яті мого старшого товариша — гуру, земляка, скульптора й кінорежисера,
автора першого пам’ятника Тарасу Шевченку в Ромні, в Україні,
на теренах колишнього СРСР Івана Кавалерідзе присвячую
Сто літ, як Ви в Ромні, Тарасе,
Перед очима ж — наш Іван.
Він мурував Вас у тім часі,
Як правив сатанинський клан.
Ой, лупцювали біса служки
По плечах все його життя.
А він лиш очі мружив тужно,
Та не було в них каяття.
Тепер скажіть мені, Тарасе,
Чом схожа поміж вас печаль?
Бо українська – поза часом,
Як в землі ці вступив москаль.
Пророче, глянь, як скаженіє
Кремлівський карлик-некроман:
Соборував свій люд в «святые»,
А світ — у ядерний туман.
Кружляє люд мій очманіло
По колу літ так з двадцять п’ять.
Ще не доп’яв — його уміло
Веде енкаведистська рать.
Ті «вітії» в Верховній Раді —
Покірні вівці-стукачі.
То жадібне й жорстоке стадо
Більш, ніж патрони-палачі.
…Творять митці в усі епохи,
Навіть у тюрмах в кандалах:
Хтось краще, інший гірше трохи —
З любові вироста талант.
Такий-то був Кавалерідзе:
Серед жінок завжди король,
В мистецтві лише правду різав,
Тому цей підлий світ зборов.
Він спорудив безсмертну славу:
Сковороду — для могилян,
Княгиню Ольгу, Святослава
Для себе й світу. Для киян.
Михайло ПОЛУЯН, поет
27жовтня 2018 року, м. Ромен.