У тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє. Отже, щоб правильно орієнтуватися в житті, треба знати минуле свого краю, його історію.
Питання відродження історичної пам`яті українців має бути в основі побудови майбутньої європейської держави Україна. Сторінки історії Роменщини – за Геродотом першооснови священної землі Геррос – це набуток морально-етичних, духовних цінностей, любові до батьківщини. Тому славні митці нашого краю увічнювали у своїх творах історію рідної Роменщини, аби історична пам`ять про предків лишилася у віках. Щоб не почували ми себе безбатченками, пишалися славою земляків.
Ти питаєш, з якого я краю? –
Із мальовничого краю,
Де ромен-цвіт розквітає,
Між Сулою в степу безкраїм.
(Людмила Ромен)
На гербі міста Ромен у верхній частині щита зображували білу квітку – ромен, від якої, за народною легендою, і пішла назва.
Ромен, Ромен – в ромашках ти купаєшся.
Сула чарівна шле тобі привіт.
В красі правічній ніжно усміхаєшся
Вже стільки літ! Пісенних стільки літ!
(Павло Нищий)
Іржали коні за Сулою, стояли стяги в Путивлі. А на кордоні Посулля стояло місто – фортеця древніх русичів Ромен. Перша згадка про нього є в Лаврентіївському літописі 1096 року, де розповідається про боротьбу руських князів із половцями.
Гербом старовинного міста Ромен був щит, на якому зображена могила. Захисники міста і земель Київської Русі стояли в бою з ворогами до смерті.
Ромен, Ромен!.. Крізь сивий дим віків
я бачу щит і меч твій над Сулою.
І дико скаче половецький кінь,
Мов чорний змій, густою ковилою.
Це хан Боняк виходить на Сулу.
Двигтить земля, гуде земля, як бубон…
Дружина й чернь роменська – на валу.
«За землю Руську!» – дзвінко кличуть труби.
Стає Ромен до бойових знамен…
(Павло Ключина, «Балада про Ромен»)
1239 року полчища хана Батия, як чорна хмара, підступили до Ромна і дотла зруйнували його. Місто зникло. Мужньо боролися люди нашого краю проти татаро- монгольського рабства.
Не стало веж і бойових знамен.
По місту слався дим гіркий, як трута.
І по горі не цвів тоді ромен,
Не зеленіла під горою рута.
Ромен, Ромен!
Ні замку, ні знамен….
Та він піднявся знов, – мов вийшли із ріки,
Піднявся з попелу, з руїни після бою…
Зелений красень над Сулою
(Павло Ключина, «Балада про Ромен»)
З часів Батиєвих, Ромене,
Ти йшов крізь битви і вогні.
Якого лиха на раменах
Не виніс ти у чорні дні!..
(Йосип Дудка)
Вистояв Ромен і у війні зі шведами. 18 листопада 1708 року Карл ХII зайняв місто і думав тут перезимувати. Але непокірні роменці вирядили шведів. Смілими були предки, як приклад тому і пам`ять – село Сміле на нашій Роменщині.
Хоч і тяжко жилося трудовому люду, біль той і горе виливався в народних піснях:
Ой по горі ромен цвіте,
Долиною козак іде.
Та у журби питається,
Чом та доля минається…
Тому активну участь брали роменці у повстаннях під проводом Павлюка і Острянина, Мартина Пушкаря, Семена Гаркуші.
Ромен-цвітом охрещена
Моя рідна Роменщина.
Ромен-цвітом ще й травами –
Козацькими уставами.
(Олександр Шугай)
Не раз у 1784 році бачили в Ромні та навколишніх селах ватажка повсталих селян і козаків Семена Гаркушу. Звідси царські жандарми й заслали його на довічну каторгу. Народні легенди про Гаркушу ще й нині поширені на Роменщині.
В Ромні його, кажуть, запхнули за грати:
отам начувайся і ласки й свобод!..
А він, як легенда, пішов, бач, гуляти,
бо щедрих душею – шанує народ.
(Йосип Дудка)
Роменщина здавна славилася своїми талановитими людьми. У ХVIII столітті у Ромні жив і працював видатний український художник Григорій Стеценко. Особливо відома його картина «Роменська мадонна».
Які тут книги збереглися!
Музей – то гордощі Ромна.
І раптом зір наш зупинився –
На нас поглянула Вона –
Роменська вславлена Мадонна.
До серця притиска маля.
В очах її любов бездонна
Ясніє, наче промовля.
(Олекса Ющенко)
Шляхами роменської землі мандрував великий Кобзар – Шевченко. У листопаді 1843 року він прожив 10 днів у селі Андріївці, ймовірно, що заїжджав сюди і влітку 1845 року.
А 20 – 23 липня 1845 року Тарас Шевченко побував у Ромні – на «знаменитому торжищі» – Іллінському ярмарку. У творах Кобзаря також вжито назву «Ромен»:
Та що ви думаєте, польський
Або хазяїн той московський?
Не та ловись! Журнал Реву!
Чи те… Ла-мод, — купив для Паші
Вторік у Ромні… («Москалева криниця»).
І книжечок з кунштиками
В Ромні накупила…
(«Княжна»)
Всі барви сонця українські
і многолюддя – в щедрі дні!…
Це тут, на ярмарку Іллінськім
у славнім, древньому Ромні…
Тут був Тарас… Води косиця
змайнула враз немов снопом.
І вся Сула, здалося, – жниця
з легким і срібленим серпом!…
(Йосип Дудка)
І серце запеклось сльозою:
Згадалося містечко над Сулою,
Між багатьох пробилося імен.
Як пролісок крізь листячко, – Ромен.
В ті дні тяглись від Лохвиці й Прилук
Візки і мажі – ярмарковий згук
Розкочувавсь над сірими шляхами.
Ромен зустрів дзвінкими маківками.
– Заграй, кобзарю, давньої отої…
І прихиливсь Ромен до кобзи золотої.
Роменський ярмарок гуде й шумить…
– Співай, кобзарю, хай душа не спить!
(Петро Ротач)
Нині в Ромні на колишньому ярмарковому майдані, на тому місці, де в наметі три дні жив поет – з 1918 року стоїть перший із перших монументальний пам`ятник Тарасові. Створено його за проектом славного уродженця Роменщини – скульптора, драматурга і режисера Івана Петровича Кавалерідзе.
За кроком – крок… Вбрання зелене
І на могилі – в смутку він.
Ти зупинися тут, Ромене,
Віддай Тарасові уклін!..
Ромен, Ромен!.. З тобою сущим,
Згадать минуле нам не гріх
Будь словом рідним невмирущий,
І честю пройдених доріг!..
(Йосип Дудка)
Високими кручами, запашними квітами, каштановими скверами, стародавніми пам`ятками, золотоверхим собором і своєю героїчною історією місто Ромен нагадує столицю нашої держави, недарма його називають маленьким Києвом.
, Ромен! Кому повісти,
Як серце знов тривожиш ти,
Коли іду я рідним містом,
Щоб все прожите віднайти!..
Коли ж весна усе покриє
Й летить, було, над містом ключ.
Ти схожий завжди був на Київ
У передзвін зелених круч.
(Йосип Дудка)
У ромашках білих
Місто розквітає,
Чути пісню дзвінку
Вдалині ген, ген.
Місто моє рідне,
Кращого немає,
В світі найдорожчого
Міста, як Ромен.
(Любов Усова)
«Ти – молитва, з якої почався мій світ –
мій Ромен, мого щастя столиця!
Ти – кохання, примножене мудрістю літ,
ти – майбутнє моє яснолице,
батьківщина мала, рідний край, сторона…»
…В древнє місто вступає прибулець,
щоб торкнутись Ромна й прочитати сповна
всі легенди в часописах вулиць!
(Любов Матузок)
Історія Роменщини, як і доля всієї України – трагічна і велична, героїчна і невмируща.
Задумаймося, що передамо нащадкам. Від нас залежить, чи залишиться й далі зросійщене «Ромни», чи прислухаємося до своїх пророків-поетів різних часів і повернемо милозвучне «Ромен».
Надія КАРПЕНКО, педагог