Не відаючи етимології слова «земляцтво», я все ж упевнений, що той, хто вперше його промовив, був сповнений добрих почуттів не лише до власної родини, роду, а й краян, із якими варто завше підтримувати зв’язки, спілкуватися, допомагати один одному. Справді, у будь-яких труднощах плече знайомого, а тим більше краянина, має неабияке і практичне і моральне значення. На такі роздуми мене наштовхнула, зокрема, подія, яка нещодавно відбулася в центральній районній бібліотеці імені Й.М. Дудки. Днями сюди завітали зі столиці добре знані і високо шановані на Роменщині гості – колишній керівник району, народний депутат України, голова Сумського земляцтва в Києві І.М. Рішняк і уродженець Ромен, відомий економіст, практик і науковець, голова Роменського земляцтва в столиці Ю.М. Вітренко. На зустріч із гостями прийшли ті, кому особливо болить розвиток соціально-економічного, духовного, культурно-мистецького життя в нашому краї і за його межами. Це працівники керівних органів міста і району, представники установ та організацій, а також освітяни, місцеві митці та літератори, ветерани та ін.
Зустріч відкрив і вів І.М. Рішняк. На початку розмови за його пропозицією присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять тих, хто, віддавши немало сил, часу й енергії Роменському земляцтву, відійшов за межу вічності. Це виконавчий директор нашого земляцтва в Ромні Ф.С. Одягайло та його колега О.С. Малко.
У своєму виступі про завдання, які стоять перед нами сьогодні, Іван Миколайович Рішняк розповів про роботу Сумського земляцтва в співдружності і практичній співпраці з земляцтвом Роменським. А програма цієї роботи досить багатогранна і насичена, адже Роменщина має велику і значиму історичну минувшину, з нею пов’язані життя і діяльність багатьох відомих історичних осіб, політичних, громадських діячів, науковців, митців, літераторів, спортсменів тощо. Досить згадати останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишевського, чиїм ім’ям пишається не лише наш край, а й уся Україна, зокрема і достославне колись Запоріжжя, певне, вважаючи його і своїм земляком. Але ж він народився в нашому краї і залишив по собі спадщину, зокрема духовну. І ми, роменці, поки що залишаємося його боржниками, доки не відроджено його церкву Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки українського козацтва, а відтак – і нинішньої держави України. Але це, звичайно, питання часу. Адже при активній підтримці, і ініціативі та участі і наших земляцтв подібні питання вирішуються і досить успішно. І як тут не згадати вшанування пам’яті Сумським і Роменським земляцтвами в столиці ще одного нашого земляка – історика і археолога М.О. Макаренка, єдиного із учених колишньої імперії, який не погодився зі злодійським замислом радянської влади знищити Михайлівський Золотоверхий Собор – одну з історичних перлин і древніх православних святинь у Матері Городів Руських стольнім Києві? Миколу Омеляновича, хоч і в інший спосіб, але розіп’яли, як Спасителя, і собор стерли з лиця землі. Та не назавжди. Адже пройшли десятиліття і він постав у своїй оновленій красі і величі уже в незалежній Україні. А всі чесні люди в Україні і, звичайно ж, у найпершу чергу – земляки, віддають шану великому Мужу нашої історії і духовності. На його прикладі, як і на прикладі Калниша, виховуються нові покоління українців. А собор Архистратига Михаїла став прихистком для студентської молоді, яка відстоювала майбутнє України на столичному Майдані.
То як же, маючи таку історію, не опікуватися нею сьогодні? Про те, який вклад у цю святу справу вносять наші земляцтва, було немало сказано і у виступі І.М. Рішняка і його близького друга і колеги, очільника Роменського земляцтва у столиці Ю.М. Вітренка. Серед питань, які доводиться вирішувати – підтримка і сприяння розвитку економічного, культурного, мистецького, літературного, духовного життя краян. І, звичайно, плідно це робити спроможен лише той, хто готовий самовіддано служити загальній справі. Отож, при вирішенні другого питання: кому доручити опікуватися Роменським земляцтвом тут, у нашому місті – і говорили присутні при підборі кандидатури на громадську посаду виконавчого директора земляцтва в Ромні. Ветеран і людина з великим досвідом І.Г. Резніченко, взявши слово, сказала, що вона бачить достойних на цю посаду, зокрема й серед присутніх у залі. «І все ж, – зазначила Інна Григорівна, – особливу увагу своєю активною самовідданістю як громадська активістка, що не шкодує сил і для ветеранів, і для молоді, привертає до себе Надія Йосипівна Карпенко. На моє переконання, вона достойно виконує заповіт – служити рідному краєві, Україні, який Надія Йосипівна отримала від свого батька Йосипа Михайловича Дудки, чиє ім’я носить і бібліотека, у якій проходить ця зустріч. Тож саме їй я і пропоную доручити цю відповідальну і непросту роботу». Пропозиція Інни Григорівни була гаряче підтримана у виступах голови районної ради В.Я. Переварухи, міського голови С.А. Салатуна, першого заступника голови райдержадміністрації В.М.Татарінова, начальника відділу культури Роменського району С.В. Момот, юриста В.П. Стрельченка, вчительки з с. Хмелова О.П. Лободи, пенсіонерки С.С. Стрельченко та інших. Власне, вся громада одностайно підтримала кандидатуру Надії Йосипівни. З чим і привітали її від усіх присутніх І.М. Рішняк та Ю.М. Вітренко.
Потім взяла слово Н.Й. Карпенко, яка подякувала за високу довіру, а також пообіцяла докласти всіх зусиль, аби з усією відповідальністю виконувати покладені на неї обов’язки.
Вся зуcтріч пройшла у теплій, по-родинному дружній і доброзичливій атмосфері. Хочеться сподіватися, що наше Роменське земляцтво у Києві і тут, у рідному Ромні, продовжить успішно вирішувати ті питання, які ставить перед нами цей складний і непростий час.
Андрій КУБАХ, журналіст