(з історії імперських завоювань Росії)
Подивіться, шановні читачі, на цю листівку, що була випущена влітку 2014 року до виборів депутатів до Московської міської Думи. « Крым отстояли. Вас – защитим!» – це, очевидно, одна з передвиборних обіцянок зображених « захисників». Чи не викликає у вас цей напис запитань:
– А від кого «отстояли» Крим? Хіба на нього хтось нападав?
– Кого і від кого ви збираєтеся захищати, панове Мілявський та Вітко? Адже війна йде на території України, а не Росії, тобто не ми до вас прийшли, а ви постійно постачаєте «гради», «урагани», «смерчі», а часом і живу силу на Донбас…
Кажуть: «Який піп – така його й молитва». Тобто: яке керівництво у Росії – така його й політика. Нахабна і хитра. І підтвердження цьому знаходимо в історії.
Як відомо, будь-яка імперія виживає та існує за рахунок «донорів» – земель, які або межують з нею, абож заморських колоній. Не має значення, у який спосіб імперська держава приєднала їх до себе – насильницьким шляхом чи політичним обманом. Прикладом тому є Римська імперія, яка процвітала за рахунок захвату і грабежу сусідніх і далеких держав, і тут же розпалася, як тільки контроль ії за ними послабився та дали знати про себе інші об’єктивні причини. Так само і Росія. Уся ії історія від Івана Калити, Петра І та інших правителів свідчить про те, що головна функція цієї держави завжди незмінна – «Прірастать!» Прірастать Сібірью, Кавказом, Середньою Азією, Далеким Сходом (включно з Японськими островами), Бессарабією, країнами Балтії (включно зі східною областю Фінляндії), загарбати Абхазію, Південну Осетію, частину Молдови… Не винятком є і Україна, яку північна сусідка не випускала із своїх обіймів більш як 300 років. А коли після розпаду СРСР Україна стала незалежною, то не змогла заспокоїтися, доки не анексувала Крим, порушивши при цьому Будапештський меморандум, згідно якого обіцяла бути гарантом суверенності та цілісності нашої держави. На тій підставі, що Крим, мовляв, завжди був російським… Природно, що виникає питання: а як же бути з Курилами, Калінінградською областю, частиною земель Карелії? Хіба вони були «исконно русскими» землями? Звернімося до історичних довідок.
Курильські острови
У XVII столітті ще до приходу росіян ї японців острови були населені айнами. Їх мовою слово «куру» означало «людина, що прийшла нізвідки». Звідси і походить їх назва «курильці», а потім – і назва архіпелагу. Протягом ХVIII та ХIХ століть російські царі час від часу посилали на Курили експедиції та чиновників з метою привести жителів у підданство Росії, проте через суперництво з Японією їм не завжди це вдавалося.
У 1875 році в обмін на право володіти Південним Сахаліном Росія передала Японії усі Курильські острови. Після поразки у 1905 році в російсько– японській війні Росія передала Японії південу частину Сахаліну.
На Ялтинській конференції у лютому 1945 року Радянський Союз пообіцяв США та Великобританії почати війну з Японією за умови повернення йому Сахаліну та Курильських островів. 2 лютого 1946 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про включення Південного Сахаліну та Курильських островів до складу РРФСР. За цим була депортація японців та айнів з островів у Японію. Виселено 17000 японців і невідома кількість айнів.
Проблема приналежності південних островів Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї) є головною перешкодою для повного врегулювання російсько – японських відносин і на сьогодні.
Східна Прусія ( Кенігсберг )
Завоювання Східної Прусії Росією вперше відбулося 1758 року після Семилітньої війни. Тоді ж містом Кенігсбергом став управляти Генерал–губернатор з Росії. У 1762 році після воцаріння на російський престол Петра 111 нові російські землі були віддані Пруському королівству. Під час Бонапартівського нашестя ( 15. 06. 1807 р. ) пруський генерал Рюхель, боячись погромів, без бою здає місто Кенігсберг французькій армії. 1808 – 1809 р.р. – у Кенігсбергу розміщується резиденція пруського короля Фрідріха Вільгельма 111. 28. 06. 1916 року за Версальским мирним договором м. Кенігсберг та провінція Східна Прусія стають відрізаними від Германської імперії.
1944 рік, у ніч з 26 на 27 та з 29 на 30 серпня англійська авіація бомбардувала Кенігсберг. 06. 04. 1945 р. – почався штурм Кенігсбергу радянськими військами;
09. 04. 1945 р. – підписано акт про капітуляцію гарнізону;
02. 08. 1945 р. – на Потсдамській конференції було підписано угоду про передачу Кенігсберга та суміжного до нього району – СРСР;
04. 07. 1945 р. – Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Кенігсберг перейменовано у місто Калінінград, а Кенігсберзька область – у Калінінградську область.
1948 рік – виселення німецького населення з Калінінграду до Німеччини.
1969 р. за розпорядженням Л. І. Брежнева було повністю знесено руїни Кенігсберзького середньовічного замку.
Карелія
У Європі чимало таких прикордонних регіонів, які перетворилися на яблуко міждержавного розбрату і яким властиві зміни державної приналежності. Карелія, розташована по обидва боки фінляндсько–російського кордону, відноситься саме до таких.
Після завершення зимової війни у 1940 році та війни –продовження в 1944 р. Фінляндія була змушена поступитися перед Радянським Союзом більшою частиною своїх територій у Карелії, а саме: Карельським перешийком, Ладозькою Карелією та прикордонною Карелією. Крім того, за Полярним колом – районом Куолаярві та областю Печенга. Жителі колишніх фінляндських територій, приблизно 407000 чоловік, були евакуйовані на схід подалі від воєнних дій, і до СРСР були приєднані знелюднені землі. Закінчився більш ніж 1000–літній період заселення цих територій фінськими племенами.
Після війни карельські переселенці у Фінляндії мали надію, що рідний край не втрачений назавжди. Політичні керівники країни також сподівалися на перегляд кордонів. Питання про можливості повернення втрачених територій неодноразово ставилося перед керівництвом СРСР, і на Паризькій мирній конференції у 1946 р. посилалися на таку можливість. Однак позиція СРСР все ж була непохитною і кордони залишалися незмінними.
З розпадом СРСР на початку 90 – х років у рубриках фінських ЗМІ знову постала ця тема. Ті, хто виступав за повернення територій, вважали, що у фіннів є моральне право на одержання анексованих територій, які, на їхню думку, більше не потрібні Росії. Наприкінці 1997 року президент Єльцин порадив фінським ЗМІ закрити цю тему. У 1998 р. після деякого затишшя у Фінляндії знову в деяких колах розгорнулися ностальгічні дебати про повернення Карелії. В обох країнах іде дискусія на цю тему і будь–які спроби заглушити її вже не робляться.
Висновки
Як бачимо з наведених прикладів, і Курильські острови, і Східна Прусія ( Калінінградська область), і Карелія – це далеко не споконвічні російські території. Усі вони були приєднанні до Росії в результаті війн і поки що не відчувається, щоб Москва відновила справедливість і повернула ці землі законним власникам. Натомість Російська імперія, відчуваючи близький кінець, хапається своєю кривавою рукою за сусідні регіони – Придністров’я, Осетію, Абхазію, Крим, Донбас – як потопаючий за будь–який рятівний предмет.
Світлана Захарченко,
Віктор Клєйніх