ОЙКОНІМ БАСІВКА НА ТОПОНІМІЧНІЙ КАРТІ РОМЕНЩИНИ

Село Басівка Роменського району розташоване за 20 км від районного центру. Назва поселення – одна із найзагадковіших в українському ономастиконі.
За краєзнавчими матеріалами назва села нібито антропонімного походження. Стверджують, що в 1729р. гетьман Скоропадський наділив полковнику у відставці – панові Басу – село, яке на той час складалося з 28 дворів. Пан Бас оселився тут, збудувавши розкішну садибу, а згодом продав своє обійстя. Як згадка про пана Баса залишилася назва села, типова для українського назовництва (з суфіксом івк(а)).
За другою версією, назву села треба виводити від апелятива босий. У давнину тут жили дуже бідні люди, що ходили босоніж (босими). – А звідки цей чоловік? – питали. – Ти що, не бачиш, що він босий? З Бóсівки він. Так ніби й виникла назва Бóсівка, що потім зазнала фонетичної видозміни і оформилася як Бáсівка; пізніше у слові перемістився наголос на другий склад – Басíвка.
Відзначимо, що ойконім Басівка (або назва з аналогічним коренем) є майже в кожній області України. К. М. Тищенко виводить назву від гунського чоловічого імені (Тищенко 2010: 99). А. П. Коваль, наприклад, ойконім Басань (Запор. обл.) споріднює з тюркським географічним терміном басан, яким позначають те, що суцільно покриває, затопляє або те, що заростає” (Коваль 2001: 67). Окрім того, у давній українській мові існувало слово баса „красивий” (пор. також назву річки Бася у Білорусі). Є. О. Черепанова виявила гідроніми, ороніми, лімноніми та ін. мікротопоніми з ідентичним коренем у Чернігівсько-Сумському Поліссі.
Вважаємо, назва Басівка, найшвидше, пов’язана або з баса „красивий” або баси (те саме, що басамани, – „смужка” (Грінченко І: 31)).
Частини села іменують так: П’ятихатка (П’ятихатки) – тут було п’ять хат; Гора – знаходиться на підвищенні; Куток – непрохідне місце, розташоване відірвано.
Поблизу села Басівки розкинулися поля, що також мають назви: Левада, Семенівське (очевидно від антропоніма Семен), Костенкове (від прізвища Костенко, що його, мабуть, мав колишній власник цих земель), Банька, Демківське, Демчинське, Канаківщина, Фесеківщина, Кубракове. Треба гадати, що всі назви (крім Левада) – антропонімного походження.
Оригінальною є назва поля Макітра: воно знаходиться в долині, зусібіч оточене лісом. Отже, назва виникла за подібністю форми топооб’єкта до предмета кухонного начиння (посуду), поширеного в минулому (макітра – „вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором”, діал. „улоговина” (ВТССУМ: 504)); улоговина – „велике заглиблення в рельєфі місцевості, западина з пологими схилами” (там само: 1293).
Поділ – тому що поле розташоване низько (від апелятива поділ – „низько розташована місцевість, низина” (ВТССУМ: 822)).
Лан – рівнинна місцевість (лан – „безліса рівнина, рівний, широкий простір; поле” (ВТССУМ: 480)).
Поле Тінівщина (розташоване на узвишші); колись там був хутір Тінівщина (походження назви невідоме).
Гідронімікон поселення складають назви ставків, які іменують Верхній (знаходиться на узвишші), Нижній (знаходиться внизу), Калини (від калина „назва куща”) – колись тут росли кущі калини.
На річці Хмелівка місце , де напували худобу, іменують Стійло (стійло – „місце на випасі, де худоба скупчується під час спеки для відпочинку” (ВТССУМ: 1197)).
Поблизу села Басівка знаходяться населені пункти Бесарабка (Басарабка) – від басараб (бесараб) – „бродяга” (Грінченко І: 105); будка „навес на столбах над гончарным горном, досчатая крыша которого раскрывается во время топки в горне” (Грінченко І: 106), Вощилиха, Гаї (від апелятива гай – „роща; небольшой лес” (Грінченко І: 264), Залуцьке (знаходиться за лукою)), Заріччя (знаходиться за річкою), Ліски (від апелятива лісок (ліс) – „невеликий ліс”), Пшінчине (походження встановити не вдалося; можливо, назва відантропонімного походження; може бути, від того, що тут сіяли пшоно), Холодне – мабуть, через те, що тут вітряно.
Околиці Басівки – унікальне місце для археологічних розкопок. Біля Басівки знайдено кургани епохи бронзи (ІІ т. до н.е.), кілька курганних могильників, залишки поселень і городищ скіфських часів (VІІ-ІІІ ст. до н.е.).
Одне з них поблизу Басівки належить до найбіших на Придніпров’ї. Біля Басівки та Великих Будок виявлено три слов’янські городища сіверян (VІІІ-Хст.).
Топонімікон села Басівка є суттєвим та оригінальним складником корпусу власних найменувань на терені України. Топоніми досліджуваного ареалу значно доповнюють національний ономастикон. Їх виникнення та багатовікове існування засвідчує закономірності процесів національно-мовного назовництва, також є доказом національно-мовної єдності окремих ареалів у складі єдиного територіально-лінгвального ономастичного континууму. Зазначене спонукає до поглибленого та різнобічного вивчення розгляданих одиниць: у історичному, географічному, етнографічному, культурному та інших аспектах, а також, обов’язково, у власне лінгвальному.
Література:
Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад, і голови, ред. В.Т.Бусел. – К. : Ірпінь : Перун, 2001. – 1440с.
Грінченко Б. Д. Словарь української мови. – К., 1909. – Т.3.
Коваль Я.П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. – К.: Либідь, 2001. –304с.
Тищенко К.М. Дописемна історія в місцевих назвах Путивльського Посейм’я // Путивльський краєзнавчий музей. – Суми, 2005. – Вип. 2 – С. 4-19.
Тищенко К.М. Кельтські та іранські зв’язки топонімії Путивльщини // Путивльський краєзнавчий збірник. – Суми : Унів. книга, 2008. – Вип. 4. – С.12-27.
Черепанова Е.А. Микротопонимия Чернигово-Сумского полесья. – Сумы, 1984. – 457с.(а)
Черепанова Е. А. Народная географическая терминология Чернигово-Сумского полесья. – Сумы, 1984. – 275с.