Сільські Мадонни
Потік сивин у зачісках провів заміну
І плечі вдів натомлені накрив.
Навіщо те ховати під хустину,
Чим передчасно вік «нагородив» ?
Штрихи то для суворих літ душі…
Час пасмами в волосся Вам вплітає,
І клинопис морщинок, як вірші,
Нечуваний Ваш подвиг прославляє.
Злинялі очі – небо в літнюю жарінь,
І серце стало працювати вже сутужно.
Та в нім живе й сьогодні милих тінь
І зберігається так трепетно, так ніжно.
За чоловіка і за себе – скрізь одна:
Його забрала проклята війна.
***
Ось та земна в своїй природній суті
Явилась не з картин поважних малярів,
Чиї полотна до стіни прикуті
В розкішних рамах кращих різьбярів.
Тебе селянка в муках народила,
В красу втілила всю свою любов.
Фортуна тебе щедро наділила –
При зустрічі кипить у хлопців кров.
Ти все росла, а врода розквітала:
Постава царська і хода пригожа.
І юнакам цим нерви лоскотала,
Вони ж твердили: ти з зорею схожа.
Втрачали голови, ріднилися з журбою
І прагнули зв’язать своє життя з тобою.
Мадонна
Не так давно сама була такою,
Як донька, що тримаєш притиском руки.
Як матір’ю тепер пишаюся тобою –
«Мадонною» – звеличену в віки.
Проста селянка в скромній іпостасі
З світлини дивиться в неясне майбуття,
Що всіх тримає в надлюдському страсі
За діток, внуків і за всіх життя.
Колись Мадонн писали лиш під пальмами Сіону…
На наших, в Україні, подивіться,
В садах що розквітають біля дому,
І з пелюшок приучені трудиться.
Величні й мудрі не на поприщі святому,
А в повсякденні, де їм пощастило народиться.
Колискова
Цвіркун в куточку тягне колискову,
Замерехтіли в небі ліхтарі.
І соловей веде нічну розмову
Під вікнами в сусідньому дворі.
Нічник ледь-ледь висвітлює в кімнаті
Самотню постать матері з дитям.
Пора, пора, моя маленька спати,
Вже час прийшов твоїм казковим снам.
Ти поки спиш, простелеться дорога
Розшитим материнським рушником.
Й твої дитячі незміцнілі ноги
До щастя підуть райдужним шляхом.
Ти спи, моя надіє, без тривоги,
А тиша твій нехай чатує сон.