З літературних даних (С.А.Верхратський –”Історія медицини”, с.179-181) відомо, що протягом трьох років (1661-1664) чума не покидала Україну. У 1663 році ” великий мор” був по всій Україні, вельми много померло людей”, читаємо в Чернігівському літописі.
У 1703 та 1812 роках на Україні знову були великі спалахи чуми. Періодично виникали інші пошесні хвороби.
Серед населення повіту і в Україні були поширені інфекційні захворювання. Цьому сприяли важкі умови праці, низький санітарний рівень населених пунктів, незадовільне харчування населення тощо. Смертність була високою. Так, у 1874 році на натуральну віспу захворіло 344 особи, померло – 62, у 1880 році на дифтерію – 1544, померло – 628, у 1884 році на черевний тиф – 564, померло – 37, із захворілих на скарлатину 1622 дітей, померло – 305.
У 1908-1910 роках у повіті була епідемія холери. Її спалах повторився у 1915 році, померло – 188 осіб.
У ” Звіті повітової земської лікарні” за 1917 рік (Роменський краєзнавчий музей, формуляр 97, 1-18) знаходимо детальні рекомендації про запобіжні заходи по боротьбі з холерою: ” Рахуючись із можливістю появи в Роменському повіті епідемії холери, управа вжила таких запобіжних заходів: поставила до відома земського медичного персоналу, зобов’язала мати при дільницях в достатній кількості дезинфікуючі засоби; здійснювати нагляд протягом 5 днів за особами, що прибули з неблагодійних по холері місць; звертати увагу на доброякісність продуктів харчування і питної води під час ярмарків і, по можливості, базарів; доручила лікарям ознайомити медичний персонал із способами взяття вивержень від підозрюваних на холеру хворих і доставляти їх посильним в Роменську земську лікарню, де відкрито бактеріологічний кабінет; доручила завідуючому земським складом медикаментів мати на складі необхідні медикаменти і дезинфекційні засоби в достатній кількості, а летючий холерний загін з усіма засобами тримати напоготові; вибрати санітарних попечителів із розрахунку один попечитель на 500 чоловік населення, зобов’язати їх звернути увагу на належний санітарний стан поселень, утримання в чистоті джерел питної води (колодязів), продуктів харчування, вживання для пиття перевареної води; просила пана повітового справника надати повітовій поліції розпорядження про сприяння санітарним попечителям при виконанні покладених на них обов’язків”.
Варто сказати, заходи були кваліфіковані, що сприяло запобіганню епідемії холери в повіті, хоча в Україні в той час вогнища холери були.
Інфекційні хвороби поширилися у повіті після першої світової та громадянської війн.
Для попередження інфекційних захворювань, зокрема на холеру, висипний тиф міська влада Роменщини видала ряд серйозних документів. (Тут і далі користуємось матеріалами Роменського краєзнавчого музею).
Наказом по Роменському повітовому військовому комісаріату № 5 від 5 січня 1920 року всі медичні та ветеринарні працівники Ромен (лікарі, фельдшери, зубні лікарі, сестри милосердя) повинні з’явитись для реєстрації у санітарний відділ військкомату, в іншому разі – їх чекав ревтрибунал.
Наказом начальника гарнізону міста Ромни і повіту від 17 лютого 1920 року утворена особлива санітарна надзвичайна комісія, постанови якої були обов’язковими для виконання населенням міста та його околиць, військових частин, штабів, управління , закладів і установ усіх відомств.
Комендант Ромен своїм наказом від 8 вересня 1920 року для попередження небезпеки захворювання на холеру заборонив всяку вуличну торгівлю та продаж фруктів у ларках різного виду. Особи, які будуть помічені в порушенні цього наказу, будуть заарештовані і віддані суду ревтрибуналу.
В наказі Роменського окружного виконкому (по окрздороввідділу) 25 травня 1923 року зобов’язується провести протихолерні щеплення як медичному персоналу і службовцям лікувальних закладів, так і всім верствам населення, що приводяться в наказі. За невиконання цього наказу винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.
В цей період видаються листівки, інша наочна агітація по боротьбі з холерою, висипним тифом. Наводимо один із текстів листівки Роменського здороввідділу 3 вересня 1920 року : ” В місті появилась холера: не пийте сирої води, не їжте зелені і фруктів. Дотримуйтесь чистоти в будинку, дворі, на вулиці. Мийте гарно руки, особливо перед їдою. Зробіть собі запобіжне щеплення проти холери. При появі поносу негайно звертайтесь до лікаря.
Холерний хворий має бути негайно відвезений до лікарні, а в його квартирі – проведена дезинфекція. Вночі всі лікарі і фельдшери зобов’язані за першим викликом з’явитись до хворого.
Вночі чергують усі аптеки. Запобіжні щеплення проводяться в амбулаторні години прийому”.
В той час в окрузі відмічалась висока інфекційна захворюваність. Тільки за рік (з 1 жовтня 1925 року по 1 жовтня 1926 року) зареєстровано черевного тифу – 369, дизентерії – 398, сибірки – 154, малярії – 2850, натуральної віспи – 5, правця – 20, дифтерії – 398, скарлатини – 2010, висипного тифу – 2518. Було 980 хворих на сифіліс, із них 126 лікувались стаціонарно.
Як велетенська пошесть пронісся по Україні голодомор 1932-1933 років. Це була страшна, ні з чим незрівнянна трагедія. Від голоду загинули мільйони людей, вимирали цілі села. Не минув він і Роменщину. З відомих причин, ніхто в той час не вів підрахунок померлих від голоду. Тому назвати цифру, скільки померло людей у районі, немає можливості, але відомо, що жодне село голодомор не минув.
Голодомор, безумовно, сприяв поширенню серед населення району різних захворювань, в тому числі й інфекційних.
За роки Радянської влади медичне обслуговування населення, санітарний стан міста та сіл району значно поліпшився, а інфекційні захворювання – зменшились.
Проте в період Великої Вітчизняної війни населення знову відчуло дефіцит медичного обслуговування та належного санітарно-протиепідемічного режиму.
У 1971 році у південних районах України були непоодинокі випадки захворювань на холеру. Тоді ж один мешканець м. Ромни захворів під час перебування у м. Одесі. Лікувався у Роменській центральній районній лікарні. Медична та санітарно-епідеміологічна служби зробили все можливе, щоб не допустити розповсюдження холери у місті та районі. На ці цілі було витрачено близько 300 тис. карбованців (у цінах 70-х років). Хворий видужав. Тоді це вважалася велика сума.
