(1906 – 1982)
Народився 27 вересня 1906 року в м. Ромни Полтавської губернії — український і російський художник-графік, плакатист. Заслужений художник РРФСР (1967).
Навчався в Харківському художньому інституті (1921-1925рр.) у Семена Прохорова і Михайла Шаронова, спеціалізувався на книжковій графіці і плакатному мистецтві.
У 1932 році переїхав до Москви, працював ілюстратором у сатиричному журналі «Крокодил» (1932—1933рр.), газетах «Комсомольская правда» (з 1934), «Правда» (з 1956) та ін.
Учасник виставок з 1926 року. Належав до «Техно-мистецької групи А», оформляв «Універсальний журнал» («УЖ»).
У 1930-х багато працював портретистом (акварель і гуаш), створив велику серію чуттєвих жіночих портретів і ню.
Під час Другої світової війни створив багато агітплакатів, покликаних зміцнювати моральний дух радянських людей та збільшувати продуктивність праці в тилу. Проте уславився головно своїми політичними плакатами 1950-х і 1960-х роках.
Після війни працював здебільшого плакатистом, ілюстрував і оформляв книжки для «Воениздата». Під час холодної війни у 1950-х створив багато плакатів на тему корейського конфлікту, НАТО й ООН, а також на загальні антикапіталістичні теми. Спільно з художником Петром Караченцовим виконав знамениту серію гуашей і акварелей про поведінку американських окупантів у Західній Європі. Популярною була також серія із 25 плакатів під гаслом «Не будь таким!» на теми морального кодексу будівника комунізму.
У 1960-х роках створив низку графічних плакатів на теми антиімперіалізму й антиколоніалізму, зокрема у співпраці з відомим художником-плакатистом Костянтином Івановим. У кінці 1950-х років вони разом створили серію театральних плакатів для Національного театру Таджикистану.
У станковій графіці виконав серії «Вася Тёркин» (1940, туш), «Послевоенная Европа» (1947,туш), низку плакатів. Проілюстрував десятки книжок, серед них «В Америке» і «Мои университеты» Максима Горького, «Оповідання» Марка Твена.
У 1970 році на міжнародній виставці «Сатира в борьбе за мир» (Москва) здобув золоту медаль Радянського фонду миру. Заслужений художник РРФСР з 1967 року.
Помер 28 березня 1982 року, похований в м. Москва.
«Мої університети»
Не забував про рідний край…
Шляхи пошуку мають лише початок, а потім віднайдене тобою починає жити самостійним життям, стає не лише твоїм. А починаються ці шляхи, частіше за все, із зовсім малопримітних, зовсім не торованих стежин пізнання. Так, зокрема, починалося для мене відкриття нашого земляка заслуженого художника РРФСР Веніаміна Марковича Брискіна. Десятки разів зустрічалося мені його ім’я, захоплювався його творами і зовсім не спадало на думку, що він наш земляк, тут пройшли його дитячі і юнацькі роки.
І лише лист від одного харківського художника, можна
сказати, відкрив його мені. Знову повернувся до перегляду його творів, перечитав про нього все те, що було написане про нього і що вдалося дістати. А потім вдалося добути його адресу і, врешті-решт, давноочікуваний лист від Веніаміна Марковича надійшов до Ромен. «Шановний Григорію Володимировичу! Надзвичайно приємно було
отримати листа з моєї батьківщини, з міста, де я народився, вчився, починав працювати і був направлений на навчання в Харків. Моє рідне місто дало мені путівку в життя. Тепер я буду радий звітувати перед моїми земляками і залишити після себе якусь пам’ять з галузі моєї творчості». У Москві, далеко від рідного краю, в його серці жили яскраві враження дитинства в зеленому, затишному містечку над тихою Сулою, котре він залишив, коли йому сповнилось тринадцять років. Московські художники М. Михайловський і Б.Комаров, що в той час працювали в м.Ромни і котрим допомагав обдарований і кмітливий хлопчина, порадили йому вчитися. А після закінчення Харківського художнього інституту Веніамін Брискін активно включається в бурхливе мистецьке життя країни.
Донецьк, Харків, Тбілісі, Москва – це міста, де йому довелося працювати в різні періоди свого життя і творчості. 1927 року після п’ятирічної перерви відновився вихід журналу «Червоний перець». Одним із активних авторів його стає і В. Брискін.
У 1928 році В.М. Брискін проілюстрував книгу Я.Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка». А в цілому в його доробку як художника-ілюстратора десятки книг радянських і зарубіжних авторів.Поряд з іншими українськими митцями, такими як О. Довженко, О. Хвостенко-Хвостов, А. Петрицький та інші, наш земляк вніс великий вклад у розвиток тодішньої української сатири. Цю ж роботу він плідно продовжував і в Москві, куди перебрався.
Його ім’я ми зустрічаємо і серед українських митців, котрі працювали над створенням радянського кіноплакату, зокрема поряд з такими відомими художниками, як К. Болотов, А. Фіногенов, А. Бондарович, І. Літинський, О. Сиротенко тощо.
В «Крокодиле», «Смене», «Комсомольской правде» та інших тогочасних періодичних виданнях з’являються його карикатури, сатиричні малюнки, ілюстрації до оповідань та нарисів, що друкувалися в них. Розпочалася його велика і плідна праця в галузі політичної публіцистики.
Вже в двадцяті роки минулого століття Веніамін Брискін вперше бере участь у великій художній виставці, що була влаштована у Харкові і з того часу, мабуть, не було жодної виставки плакатів, серед учасників котрої б не значився наш талановитий земляк. Його кращі твори не раз відзначалися медалями і дипломами. Його політичні плакати жили разом з народом, боролися проти війни, відстоювали мир. В 1977 році в Центральному парку культури і відпочинку імені Горького в Москві експонувалася його персональна виставка мистецьких творів. Розповідаючи про неї, про творчість нашого земляка, газета «Книжное обозрение» писала в той час: «Веніамін Маркович Брискін – художник-воїн, художник-борець, і кожен його малюнок, карикатура, плакат високо публіцистичні, гостро соціальні, глибоко партійні». А ще в своїх мистецьких творах він таврував те зло, що заважало нам жити, творити, рухатися вперед.
В суворі роки воєнного лихоліття і важких випробувань, митець не був осторонь загальнонародної боротьби проти гітлерівських загарбників, а перебував у лавах Радянської Армії. Силою свого таланту вів невтомний двобій, котрий почався ще задовго до другої світової війни, з лютим ворогом. Адже ще в 1933 році в газеті «Семипалатинская правда» з’явилася карикатура нашого земляка «Апогей фашизму». Щоб її надрукувати в той час, потрібно було отримати спеціальний дозвіл Народного комісаріату закордонних справ. А в суворі воєнні роки наш земляк пройшов з військами нелегкі дороги від Курська до Берліна, брав участь у визволенні України. Тоді він працював у газеті «За честь Родины» Воронезького, потім 1-го Українського фронту.
Мабуть, всі пам’ятають поему Олександра Твардовського «Василь Тьоркін» про відважного і веселого бійця, улюбленого фронтового героя, що користувався повагою і любов’ю фронтовиків і трудівників тилу. Але мало хто знає, що цей правдивий і героїчний образ був створений нашим земляком у співдружності з іншим московським художником Василем Фомичовим ще взимку 1939 року. Саме в той час, коли йшла радянсько-фінська війна, вони були відряджені до фронтової газети. Служба у фронтовій газеті, особливо в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, привчила художника орієнтуватися в складній бойовій обстановці, знаходити злободенну тему і втілювати її в сатиричний малюнок, плакат. Його сатиричні роботи, створені в ті суворі роки, допомагали громити ворога, зміцнювали бойовий дух бійців, трудівників тилу і партизанів, вселяли віру в перемогу над загарбниками. То були не просто малюнки – то були умілі і сміливі воїни. Тож не випадково вже в повоєнний час Веніамін Брискін підготував до друку альбом своїх воєнних малюнків, по яких можна легко простежити за етапами його двобою із фашистами, котрий вів талановитий автор на сторінках фронтових газет.
Продовжував митець плідно працювати і в повоєнні роки. А ще ніколи не забував рідне місто над Сулою, мріяв влаштувати в ньому свою персональну виставку. Однак цим планам так і не судилося здійснитися. Хоч деякі свої твори незадовго перед смертю В.М. Брискін встиг передати до Роменського краєзнавчого музею, а напередодні 35-річчя визволення України від фашистських загарбників у виставочному залі музею відбулася виставка плакатів, створених нашим земляком.
Григорій Гарячун.