Пізнє щастя.
Осінь дерева розділа.
Вітер у кронах шумить.
Від неприкритого тіла
Серце від болю щемить
Морось холодна покрила.
Землю і жовті листки.
Сум у очах твоїх мила.
Сріблом заплівся в виски.
Тихо людина старіє.
Дерево ж знов забуя.
Хто ж бо тебе пожаліє.
Сива голубко моя.
Молодість ми не цінили.
В юні безхмарні роки.
Марно потрачено сили
Думалось жити віки.
Ось коли розум приходить
Сам себе з жалю б роздер
Згадка до болю приводить
Тож поживім хоч тепер
Щиро узявши за руки.
Ми, ще зумієм пожить.
Досить туманної муки,
В душах весна зашумить.
Наше то все, що зумієм.
Звірим із тим, що було.
Ми ще горим, а не тлієм
Всім перепонам на зло.
***
Вогонь кохання
Обніми мене я вся дрожу.
Не від холоду, ні, від любові
По тобі я коханий тужу.
І по доброму тихому слові.
Та притисни, я вся вже твоя.
Пелюстками розкрилися губи.
Де ж поділася гордість моя
А ти знову холодний і грубий.
Обніми та притисни мене
Щоб аж серце дівоче зав’яло.
Все життя моє тускле й пісне.
Бо любові у ньому замало.
Доторкнись до грудей, як горять
Як колотиться серце дівоче
Ну то що? Так і будемо стоять
Як природа сама цього хоче.
***
Пізня оцінка
Оцінила мене моя мила.
Як самотньою стала в житті.
І мене повернутись просила.
У сльозами залитім листі.
Не вернусь я ні в якому разі.
Не надійся на зустріч нову
Тож облиш мене й май на увазі
Що самотньо я краще живу.
Ти неначе троянда у вазі
Моя квітка в садочку ж росте
Не вернусь я ні в якому разі
В твоє серце холодне й пусте.
Ти дивилась на мене, я теж
Нам би в щасті купатись без меж
Та роз’їхались в різні кінці
До сих пір без кільця на руці.
***
Чари
Я місяць тримаю за вицвівши роги
Добитися маю таємної змоги
Які тобі чари найкріпші підлити
Дівочі примари любов’ю розбити.
До певної днини коли цього схочу
Дам корінь калини і кістку сорочу
А демону свічку церковну поставлю
Кипіти всю нічку вощину заставлю
І доки вощина та буде кипіти
Не знатимеш дівко куди себе діти.
***
Спокій
Подаруй мені спокій і віру.
Дай надію на краще життя.
І любити я буду без міри.
І тебе і твоє майбуття
Я зігрію в мороз твої руки,
А в жару буду падать як тінь.
Розділю всі печалі і муки
Вічний раб, твоїх чвар і велінь
Кожен день, кожен час біля тебе.
Як повітря я стану тобі
Стану сонцем землею і небом
В кожній новій прейдешній добі
Опирайся на мене надійно
Я союзник, я щастя твоє
Хто кохає, той завжди подвійно
Все що мав, без жалю віддає
Подаруй мені спокій і віру
Дай надію, на краще в житті.
Щоб любитись до скону без міри.
І схилятись єдиній меті.
Одинока пташка
До будинку пташка залетіла
Огорнула щебетом весь дім.
Душу до гола мені розділа
Серденько зігріла в мирі сім
Стрілись обездолених дві долі
Скоротити пестощами ніч
Щоб душа не плакала від болі.
У п’янких цілунках голих пліч
Щоб налити келихи кохання
І по краплі до світанку пить
Зустріч не буває без бажання
Серденько до серця притулить
Це не блуд не прихоті повії.
Не любов, загублених років
Це життя, розбитої надії
Видалити долю з жебраків.
Потечуть від щастя, щирі сльози
Я тебе міцніше обійму
Запахи немов п’янкоі рози
У нічну вливаються пітьму.
Формула кохання
Одного кохання дуже мало
Для такого довгого життя
Врешті решт, воно б надоїдало
Як старі поношені плаття
Бо людей міняють довгі роки
Відкривають в душах щось нове
Будять в мріях потяги високі
І людина знову цим живе
В цьому завжди є своя потреба
І своя духовна висота.
За пройдешнім плакати не треба
Згадуючи вижиті літа
А якщо ви ще не налюбились
Думаєте завжди про одне
Певне у сорочках народились
Вірність узяли за головне
Так любити, може тільки лебідь
Серед люду, з тисячі одні
Той за смерть лебідки себе губить
А людина тужить день при дні.
***
Наділена
Ти мені наділена від Бога.
Бо живу щасливо на землі
І тепер у нас одна дорога
Та одна ікона на столі.
То природи, чародійна сила.
Схожі долі у одну звела
Під меркурієм обох сповила
І на стежку щастя, навела.
Наше біополе помішалось
Зародило неземну любов
Більше вже нічого не лишилось
Як зріднити у нащадках кров
Ми близнята небом сотворенні
Величі душевних творчих муз
Богом на життя благословенні.