Зимовий етюд
Блукає тиша заметами,
Мороз їй панчішки сплів…
Зима! Завірюх срібне плетиво,
Самотня сповідь років…
На вікнах пейзаж узорами,
Спішать вишивані дні…
І марять поети зорями,
Їх сни ще такі молоді…
Сніжком заціловані стежечки,
Туманом гаптована мить…
Думок карооке мереживо,
І вітру не зупинить…
Вітре, зупинись хоч на хвилинку!
Вітре, зупинись хоч на хвилинку!
Не розгойдуй листя запашне,
Хоч на мить облиш свою сопілку,
Хай вона в нічній імлі засне…
Де блукають вечорові тіні,
Спочиває казка чарівна.
Не пустуй, вгамуйсь хоч на годину,
Хай же відпочине і вона!
Не буди тривожну колискову,
Ще дрімають гомінкі гаї…
Зійде сонце — заспіваєш знову
На сопілці ноти чарівні…