Олександр Олесь

ЖИВИЙ У ПАМ’ЯТІ НАРОДНІЙ

140-річному ювілею з дня народження О.Олеся присвячується.

Цього року вся наша країна відзначає знаменну дату – 140-річчя від народження митця світового масштабу, поета-лірика Олександра Олеся.
Народився в м.Білопілля 5 грудня 1878 року. Його справжнє прізвище та ім’я – Олександр Кандиба. Кожного літа до 13 років хлопчик приїздив із сестрами на канікули до дідуся Василя та бабусі Марфи Грищенків (материних батьків) у с.Верхосулка Білопільського р-ну. Неподалік села була розташована і садиба Кандибів. Саме тоді з’явилися у дев’ятирічного хлопчика перші віршовані рядки. Мелодії «тієї дивної весни» дитинства звучали в поетовій душі впродовж усього життя. Вони й зародили в серці дивне чуття та натхнення. Верхосульські краєвиди не могли не торкнутися небайдужої і романтичної натури хлопця. Та й саме тут вперше поет закохався:

Весь Божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце, ниви, луки…
І я не виніс щастя – муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів.
(«В дитинстві ще…»)

Неоціненну літературну спадщину залишив нам геніальний поет. Вона стала величезним внеском у духовну скарбницю людства. Нащадки одержали кілька збірок віршів, більше драм, чимало сатиричних творів, оповідань, фейлетонів. Його називали королем української поезії, основоположником романсової лірики. Понад 80 відомих композиторів поклали Олесеві рядки на музику.Та навіть одного-єдиного романсу цілком вистачить для безсмертя:

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде…»
(«Чари ночі»)

Напевно, мало хто знав історію життя автора рядків, до болю рідних і знайомих з дитинства кожному:

Раз я взувся в чобітки.
Одягнувся в кожушинку.
Сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.
(«Ялинка»)

А ось вірш, написаний ще в 30-х роках ХХ століття, згадали на початку вже нинішньої війни на Донбасі. Наче його автор – із нами, наче бачить усе на власні очі, наче досі живий, і більше, ніж поет:

Коли Україна в нерівній борьбі
Все сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружньої помочі ждала собі,
Європа мовчала.
(«Європа мовчала»)

Його життя не було безхмарним, доля роз’єднала поета з найближчими людьми. Молодим, рятуючись від переслідувань після Жовтневого перевороту, він змушений був поїхати з України, лишивши дружину і малого сина – Олега Ольжича, що згодом також став відомим поетом. Навіть із-за кордону, з Чехії, Олександр Олесь без упину писав і друкувався в Україні.
Трагічна звістка про страту сина Олега в німецькому концтаборі, остаточно підірвала здоров’я поета. Його не стало 22 липня 1944 року. Помираючи, Олександр Олесь просив привезти на його могилу хоч пригорщ землі з Байкового кладовища. Його поховали в Празі на Ольшанському цвинтарі.
І ось український письменник, поет і драматург Олександр Олесь 2017 року драматично повернувся на рідну землю. Третього січня в Чехії у могилі Олеся несподівано для всіх поховали Володимира Михайлишина. За іронією долі це був його шанувальник, який оплачував місце поховання і доглядав за могилою письменника. А коли помер сам Михайлишин, то його син просто не хотів витрачатися на іншу могилу. Навіть планував поверх праху родини поета покласти ще один. Та українці в Празі буквально за годину до поховання устигли забрати останки поета. Далі кілька тижнів дипломати умовляли чеську владу дозволити повернути прах видатного українця додому. Бо ж за чеськими законами той, хто оплачував домовину, має право розпоряджатися усім, що всередині. До кінця не було відомо, чи вдасться вивезти, фактично попри чеські закони, родину Олеся…
Неймовірні події змусили нас повернутися до його віршів і згадати багатьох славних земляків, розкиданих по світу. Розкопана могила, переговори дипломатів, суперечки навколо поховання.
На панахиду у Володимирському соборі в Києві чекали українці по всьому світу. Майже місяць минув, відколи останки Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби примусово ексгумували з Ольшанського цвинтаря у Празі. І ось нарешті за упокій душ моляться родичі з Канади, земляки письменника, кияни, перші особи держави. Відспівують поета під проводом Митрополита Філарета. Храм заповнений людьми. Багато хто прийшов з дітьми. Усі певні – це гарний знак для країни, що нарешті повертає своїх видатних дітей додому.
Хочеться зазначити, що авторка цих рядків мала честь народитися в Олесевім краю і ходити стежками його дитинства,черпати пригорщами воду з криниці, що пам’ятає і дитячі долоні поета.Тут із друзями ловила ящірок і бродила бузковими алеями, ховаючись від спекотних сонячних променів під розлогими вітами велетня-каштана, що посадив колись давно малий Сашко разом зі своїм дідом.

А, може, й я тому вірші складаю,
Бо виросла у тому краї,
У мальовничому селі,
Натхнення що дало й мені.
( Н.Петренко, «Загір»)

Жителі села Верхосулка з великою любов’ю вшановують пам’ять поета-земляка. Відкрили музей О.Олеся, кожного року проводять літературні зустрічі і читання в Загорі, у садибі Грищенків. Тут верхосульці вітали його онука (сина Олега Ольжича) Олега Кандибу (1994р.), що приїздив із Канади, поетів, митців, аматорів сцени.
Пишаючись своїм рідним краєм, з великим задоволенням неодноразово запрошувала відвідати мою малу батьківщину своїх друзів-поетів з нашого міста, які мали змогу познайомитися там з білопільськими, сумськими, лебединськими, буринськими літераторами та побувати на святкуванні Дня села. А верхосульці, в свою чергу, отримали величезне задоволення від виступу Любові Усової, Олександра Тріуса. Поети ж стали вже тут добрими друзями. Люди знають і з великим задоволенням читають вірші Тетяни Лісненко, Петра Акімова, Віктора Клєйніха та ін., що друкуються на сторінках літературно-історичного альманаху «Ромен» та в особистих збірках, подарованих поетами сільській та шкільній бібліотекам. Особливе враження мешканці села отримали від знайомства з Людмилою Крангою. Виявилося, що деякий період свого дитинства вона провела в цьому селі. Навіть знайшлися старіші жителі, що пам’ятають її матусю, яка в 50-х роках працювала сільським фельдшером.
Тому цього року з радістю запрошую всіх бажаючих відвідати мій рідний чарівний куточок на Білопільщині, прославлений Олександром Олесем. Віднині цей край має змогу зустрічати туристів, що бажають просто поблукати поетовими стежками, доторкнутися до каштану, випити криничної води, вдихнути казкові пахощі цілющих трав та отримати наснагу для своєї творчості і духовного спокою. Не полишаю надії на те, що згодом ми всі разом відвідаємо не тільки музей Олеся у Верхосулці, а й у Білопіллі, а також за сприяння міської влади вшануємо пам’ять нашого славетного земляка-поета на його могилі в Києві.

Я НАРОДИЛАСЯ В ОЛЕСЕВІМ КРАЮ

Край Олеся
Край Олеся

Я народилася в Олесевім краю,
Де диво-айстри ніжні розквітають.
Там гладив вітерець голівоньку мою,
З журбою радість поряд там літають.
В свої я коси сонця промені вплела,
Вдихала тут повітря чисте,
І дощику радіти я могла,
З горобини плела своє намисто.
Босоніж в поле чисте бігла залюбки
І до Загору вкотре повертала.

Свято в краю Олеся
Свято в краю Олеся

Топтала ще дівчам Олесеві стежки
І що так трапиться, не знала.
Не знала, випивши криничної води,
Що через роки знову повернуся
З своїми віршами вже вкотре я сюди.
Поетові із шаною вклонюся.
До болю рідний там каштан я обняла,
Бо він чекав мене – те добре знаю.
В свої долоні ще натхнення я взяла
У рідному до щему краї.
Я народилася у тім Олесевім краю,
В саду де плакали й сміялись солов’ї.
Плекала мрію все крилату я свою,
Думки й надії там залишила свої.

ТИ ПОВЕРНУВСЯ
Ти повернувся в рідну Україну,
Бо, мабуть, сильно вже цього хотів.
Зустрінеш знову тут свою родину:
Сестричок рідних і своїх братів.
Бо ж так хотів вернутись в Україну –
Збулась нарешті мрія та ясна.
Стрічає вже прийдешнє покоління
Сула, Дніпро, широкая Десна.
Хай лебединим пухом тут земелька буде
І рідні айстри знову зацвітуть,
Бо тут Олеся поважають люди,
То скривдити ніколи не дадуть.
Я ж до каштана знову повернуся,
Відчую подих твій, твою печаль…
До велетня вже вкотре пригорнуся,
В Загір ти не повернешся, на жаль…
Наталя Петренко, роменська поетеса

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *