Дитинство моє босоноге –
Це вигін, де грали в м’яча,
Коротка стежина до школи
Й берізка рідненька моя,
Натруджені мамині руки,
І батьковий погляд з-під брів,
Та кущик калини в обійсті,
Пташиний в гаях переспів,
Копиці духмяного сіна
У лузі над плесом сумним.
Там човен, занурений в воду,
Всі мрії мої потопив.
Гніздо гороб’яче у стрісі.
Жоржини рожеві в саду.
Крикливий когут спозаранку…
Дитинство наснилось мені.
Село моє
Село моє…
Життя мого початок.
Це білі кручі й глибочінь Сули.
І батьківська проста селянська хата,
Де низько нахилились три верби.
Село моє…
Дитинства край чудовий.
Це перші кроки по м’якій траві.
Та виспівана пісня колискова,
І сни вночі солодкі та ясні.
Село моє…
Мрійлива давня юність.
Уроки в школі й рідні вчителі.
Зоря надії в небі вечоровім,
І перший трепет ніжний у душі.
Село моє…
Життя мого основа.
Учительської праці джерело.
Повік не розлучитися з тобою,
До тебе серце міцно приросло.
Земний уклін
Живе матуся на краю села
У чепурній, простій, селянській хаті.
Вона в ній залишилася одна,
Хоч має внуків, правнуків багато.
Життя промчало, наче одна мить,
В тяжкій колгоспній і домашній праці.
Усе встигала: витопить, зварить
І нас, мов пташенят, нагодувати.
Полола в полі буряки щодень,
А втому вечором від нас ховала.
І знали ми, що кожний трудодень
У неї силу і здоров’я відбирає.
Ти не зломилась, ненько дорога,
І нас усіх поставила на ноги.
Від дочок трьох уклін тобі, хвала
Від нашого і до твого порога.
Моя рідненька, мила, чарівна,
Без тебе я життя прожить не зможу,
В гіркі хвилини мчусь до тебе я
І знаю – рани серця заморожу.
Ти нам потрібна, мамо дорога,
Пораду дать і ніжно пригорнути.
Живи 100 років – ти у нас одна:
Про це благають діти і онуки!
В ім’я добра
Добро перемагає у казках…
Але в житті його чомусь замало.
Воно, неначе перелітній птах,
Людські оселі часто оминає.
Це почуття від Бога до людей
Приніс колись могутній Прометей.
Від іскорки в його душі тепла
І розгорілось вогнище добра.
Добро рятує людство від війни,
Воно допомагає в дні біди,
Зневіру, горе в душах залікує,
На чесний шлях в житті тебе спрямує,
Добро – духовної культури складова,
Воно не терпить підлості і зла,
Моральна цінність кожної людини
І захист від жорстокої рутини.
Творить добро – це справа нелегка,
Бо потребує милосердя й співчуття,
Поваги, честі, гідності, любові,
Взаєморозуміння в кожнім домі.
Добро перемагає у казках…
Чому ж в житті воно людей минає?
Цю відповідь не знайдеш у книжках,
Добро в серцях людських лиш проростає.