Я, Захарченко Віта Анатоліївна („… ім’я моє в перекладі – життя, бо дуже крихітною народилась я…”). Родом я з Недригайлівського району, мальовничого села Червона Слобода. В дитинстві дуже хотіла стати співачкою або лікарем. Та, на жаль, доля повернула в інше русло. Пішла стежками рідної мами, завуча Червонослобідської загальноосвітньої школи Виходець Любові Григорівни, вибравши нелегку, але таку потрібну професію педагога.
Навчалася в Сумському педагогічному університеті ім.А.С. Макаренка на факультеті „Педагогіка та практична психологія” за спеціальністю: вчитель загальноосвітньої спеціальної (корекційної) школи, педагог соціально-реабілітаційних закладів для осіб з особливостями інтелектуального розвитку.
Мені 25 років, заміжня. У місті Ромни проживаю 5 років. Дуже захоплююся витонченою красою нашого міста. Адже величний Ромен переповнений духом патріотизму, а всі жителі тут привітні, щирі люди. Уже два роки працюю вихователем у Роменській школі-інтернаті імені Олександри Аврамівни Деревської для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І щемить молоде серце від однієї лиш думки, що хтось безжально так нівечить і топче дитячі долі. А що їх чекає завтра? Не знає ніхто, лише сам Бог, що допоможе стати їм на путь істини, вибрати правильний шлях у цьому нелегкому вирі життя…
У свої шість років знала напам’ять „Буквар”, а у 12 – невеличкі мої спроби писати вірші вилилися на папері. В юності дуже любила співати (на жаль, не професійно), брала участь у шкільній самодіяльності. Тому зараз крокую з піснею по життю, чи то тепле сонечко на душі, чи холодний дощ. Моє хобі – це спортивні ігри: шахмати, настільний теніс та баскетбол. Дуже люблю друзів наших менших, особливо пухнастих звірят.
Пік мого творчого піднесення припав на період студентських років. Тоді, коли чиста душа пізнала трепетні миті, емоційні переживання, хвилі радості та невдач.
Дорогі читачі! Хочу познайомити вас із моїм маленьким поетичним надбанням. Сподіваюся, що ви належно його оціните. Адже моє життєве кредо – „йти вперед з надією в очах й нести усмішку завжди на вустах!”.
