ЯК ПАХНУТЬ НЕСКОШЕНІ ТРАВИ

Як пахнуть нескошені трави!
Ти рано мене розбуди,
Поки ще дрімають заграви
Й не спиті із квітів меди.

Пройду босоніж я росою,
Вгамується спрага в душі.
І десь, в черговому безсонні,
Народяться нові вірші.

Тонкий лед на реке.
И твой след на песке,
Я его боюсь потерять.
Недописанный стих,
Посвященный тебе,
Я не в силах его дописать.

И лежит на столе
Тот бумажный листок,
А на нем – сплошная тоска.
Словно сорван с цветка
Живой лепесток.
И глаза ослепила слеза…

Мої вірші – ви діти мої,
І радію я з вами, і плачу.
Я літаю із вами в небесній імлі,
З вами чую я, з вами все бачу.

Мої вірші – ви мрії мої
І слова, що лягли на папері.
Втілюю в вас я надії свої
І думки, що десь там, в стратосфері.

Мої вірші – ви друзі мої,
Довіряю я вам всі секрети.
А літа молодії несуть журавлі,
Наближаючи осінь поета.

Мої вірші – ви внуки мої,
Дика старість стоїть на порозі.
Долетіть до музик, хай напишуть пісні,
Щоб теплом зігрівали в морози.

Мої вірші – ви птахи мої,
Ви літаєте в сині небесній.
Доженіть же у небі отих журавлів,
Хай повернуть мені мої весни.

*******
Роки свої нікуди не сховаєш
І не обдуриш пам’яті літа.
Підводиш підсумки, що за життя ти маєш,
Бо на поріг ступила осінь золота.

І знову осінь, у житті й природі,
У різнобарв’я одягає дерева.
А я люблю її погоду й непогоду,
Бо вже в самої у сріблинках голова.

Люблю берези жовте листя
Й мереживо бордове на дубах.
Люблю калини гроно пломенисте
І горобини присмак на губах.