Для людини, обдарованої творчим почуттям, завжди непросто жити. Вона то попереджує час своїм творчим баченням, то невгомонно веде боротьбу проти рутини, то прагне сказати прогресивне, не схоже на прийняті норми.
Так і в житті Ростислава Олександровича Синька, який за фахом став кінорежисером, за творчою долею – скульптором, за покликом душі – громадським діячем, публіцистом.
Народився Ростислав Синько на Донеччині, навчався у Києві, де і працює по сьогодення на культурно-мистецькій ниві. З Роменщиною його пов’язала творчість та родинні зв’язки з Капельгородськими. Після закінчення акторського факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім.. Карпенка-Карого (1955 р.), він занурився у творчу діяльність. І не- даремно держава відзначила його діяльність нагородою – заслужений працівник культури України.. Р. Синько став одним із фундаторів українського телефільму, лауреатом міжнародних телефестивалів.
Разом із народним художником Б. Плаксієм вони заснували галерею портретів борців за незалежність України. Стало вже традицією щорічно влаштовувати виставки до Дня Незалежності в Музеї-майстерні І. Кавалерідзе, який знову ж таки започаткував невгомонний Ростислав Олександрович. В цьому році живописну експозицію прикрашають скульптурні твори Р. Синька.
Творчий хист до скульптури розгледів у свій час Іван Петрович Кавалерідзе. Так сталося, що двох митців споріднюють родинні стосунки. Довгий час вони мешкали під одним дахом, проводили довгі часи за творчими бесідами. І якщо для І. Кавалерідзе уподобаннями стали Сковорода, Шевченко, Я. Мудрий, княгиня Ольга, то для Ростислава близьким по духу став М. Гоголь і сучасні діячі української культури. Як вдячний нащадок, Р. Синько створив своєму названому батькові надгробний бюст, який встановлений на Байковому цвинтарі у 1980 році.
В основному Синько, як скульптор проявив себе у самобутніх бронзових погруддях, які вирізняються експресивним творчим задумом, насичені надзвичайним натхненням і симпатією. Такими є бюст П. Капельгородського, образ відомого актора Олександра Вороненька, портрет видатного науковця ХХ століття Бориса Патона. Дійсно, вольові, цілеспрямовані люди завжди були під пильною увагою Синька. Так у співавторстві з народним скульптором В. Бородаєм вони повернули до життя образ мужнього козака, отамана Запорізької Січі П. Калнишевського. Монумент прикрашає село Пустовійтівка Роменського району Сумської області, у якому народився вірний син українського народу, борець за незалежність нашої держави.
Багато років віддав Синько на створення ансамблю, присвяченому пам’яті голодомору 30-х років на Україні. Панорамний меморіал задуманий як величезний амфітеатр, у якому домінує дзвіниця… Скульптор дбає про збереження пам’яті у нащадків про жахливий період в історії українського народу. Але сумно, що фінансові проблеми та непорозуміння з місцевою адміністрацією так і залишили творчий проект на папері. Макет дає уявлення про знаковий творчий задум, його розташування задумано біля монумента Калнишевського, що на думку автора завершило б композиційно творчий проект.
Творчість він вдало поєднував із роботою на державних посадах, широкою громадською працею. Так у 1990 році він ініціював створення громадського фонду ім. І. Кавалерідзе, який спочатку очолив І. Драч. Музей-майстерня І. Кавалерідзе став центром творчого життя на Андріївському узвозі. Завжди там проходять цікаві виставки, творчі зустрічі, презентації книжок, тематичні круглі столи. Особливо тісні родинні стосунки створилися з активом Роменського зе6мляцтва у Києві. Зустрічі очолює голова Роменського товариства І. М. Рішняк, для якого кожен творчий захід перетворюється в яскраве, неповторне свято. Слід відзначити персональні виставки М. Троценка, М. Самохіна, дитячу виставку, присвячену 100-літтю Л. С. Бреус, на яку до Києва приїхали учні навчально-виховного комплексу №2 ім. Йоффе. Воістину літературним святом була презентація збірника віршів А. Кубаха „Серцебиття”. Завдяки турботі І. М. Рішняка був перевезений пам’ятник Т. Шевченка, створений І. Кавалерфідзе із Ромен на Андріївський узвіз. Вдячні земляки залюбки приносять квіти до його підніжжя. Неодноразово в музеї-майстерні проводилися виставки-конкурси живопису ім.. М. Макаренка. Так гостинність І. Кавалерідзе продовжує його названий син – Р. Синько.
Ростислав Олександрович постійно друкується в сучасній пресі. Він піднімає гостро- сюжетні теми, що говорить про нього, як людину небайдужу до держави, українського народу, мистецтва та культури взагалі. Його статті мають особливий власний літературний стиль, гострі сюжети, самодостатні критичні висловлювання. Творчі погляди Синька сповнені хвилювання за майбутнє українського мистецтва, його місце у світовій спільноті.
