Багатьох людей турбує той факт, чому спершу наша залізниця в документах значилася під назвою -Ландварово – Роменська, а потім – Лібаво– Роменська. Справа у тому, що спочатку колія була прокладена від селища Ландварово (Білорусь) до Ромна, а згодом її продовжили і з’єднали 20 травня 1877року з залізницею, яка йшла від Лібави до Ландварово. Після цього 1.01. 1878 році вона змінила свою назву на Лібаво-Роменську.
Неймовірним подвигом Григорія Миколайовича Навроцького є той факт, що він зумів довести помилковість стверджень інженера Печковського про неможливість прокладання залізниці через Ромни у бік Кременчука, із-за нібито наявності гористої місцевості та плавунів в районі центрального кладовища (стара назва району могилки). Згідно плану Печковського пропонувалося з’єднати Кременчуцьку лінію залізниці з Лібаво – Роменською за 19 верст від міста Ромна біля ст. Талалаївка. Цей проект був вже затверджений міністром шляхів сполучення. Згідно рішення депутатів міської думи було доручено Міському Голові Н.М. Терновцю та предводителю дворянства Г.М. Навроцькому клопотатися в усіх інстанціях, аби проектована вже залізниця – заново проходила через Ромен. Завдяки старанням Терновця і Навроцького, які неодноразово їздили у Петербург кілька разів, зробили нові обстеження ґрунтів комісією, яка двічі приїздила до Ромна, кілька разів возили для аналізу проби ґрунтів у Петербург, які показали що ніяких плавунів немає. Було скасовано усі проекти Печковського і залізницю «Повелено подвести к Ромну» Це був тріумф! За цей час клопотань з 1885 року згідно затвердженого раніше плану Печковського близько року проводились роботи по прокладанню залізниці в районі с. Ріпки і далі біля с. Коржі, де готували насип через яри, яку до речі можна спостерігати сьогодні.
25 травня 1888 року міська дума постановила клопотати «О возведении Г.М. Навроцького в Почётные граждане г. Ромна, в виду того, что сверх нынешних трудов он также ходатайствовал и раньше по проведению к Ромну ж.д. от Либавы и имел в том успех. И что без его содействия может быть и не было бы в городе ж. дороги. – И.Курилов стр.213.
Говорючі про історію пов’язану з залізницею не можна не згадати видатного нашогоземляка – діда, письменника Л. Полтави, Пархомовича Адама. У 2021 році я брав інтерв’ю у двоюрідної сестри Л. Полтави – Людмили Олександрівни Бондаренко. Ось що вона розповіла: «Мій дідусь – Пархомович Адам Феліксович був родом з Білорусії. Згодом із сім’єю він переїхав на Чернігівщину у м. Сновськ, а потім у м. Ромен де побудував дім навпроти – 11-тої школи. Адам Феліксович один з перших працював машиністом потяга. Він був настільки професіоналом у своїй справі, що йому доручали почесну місію з перевезення царської сім’ї з Петербургу до Лівадії (Крим). Такі відрядження дідуся-машиніста відбувалися неодноразово, за що він дістав у подарунок від імператора – золотий годинник. До речі за що і був потім страчений більшовиками у період окупації України у 30-х роках 20 ст.
Стаття взята у групі ФБ Рідний край через призму об’єктива: минуле та сьогодення .