Тихо несе свої води Сула
Ген, ген від Ромену до самого Псла.
Схилилися верби, дрімають човни.
Журавлі відлітають, курличуть вони.
З кручі високої – дзвони, блакить.
Грає, бринить зачарована мить.
В стигле колосся волошки кладу,
До тебе сама іду.
Тут босоноге дитинство пройшло.
Перше кохання мене тут знайшло.
Мати і батько лежать в цій землі.
Що – радощі, що – жалі.
Де Ромен-цвіт до ніг ляга,
Трави духмяні у лугах;
Де солов’їні ночі й дні,
Легко і радісно мені.
Каштани скверами – краса.
Цілюща вранішня роса.
І липи солодко-п’янкі.
І схожі, й різні ми які.
Вдягло моє древнє місто
З горобини намисто,
Вінок з пишних грон калини….
Над крони вальс Роменський лине.
Я тут молода й щаслива.
Душею, як є, вродлива.
Живи, мій Роменський краю.
Все святість тут. Тут куточок раю.
Чуєш! Ти моє життя.
Я – твоє дитя.
Тихо Сула води несе.
Все тут своє. Рідне тут все.
Щиро твоя з давніх давен,
Сивий ти мій Ромен.
Співом пташиним і змахом крила,
Тихо несе свої води Сула.
А до домівок, квітучих гаїв
Журавлі повернулись з далеких країв.
Серпень, 2009р.
