До 205-річного ювілею Великого Кобзаря
Бо пам’ятайте,що на цій планеті,
відколи сотворив її Пан-Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Ліна Костенко
9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про Тараса Григоровича Шевченка, ювілей якого відзначають весь народ України, українці зарубіжної діаспори, кожен, кому дороге ім’я Кобзаря. Нині виповнилося 205 років від дня його народження.
У кожної нації є свої провідники, духовні лідери й натхненники. Для нас, українців, — це Тарас Григорович Шевченко. Саме постать Великого Кобзаря, його ідеї та прагнення бачити Україну вільною і самостійною є тим потужним об’єднуючим чинником, який в усі віки нашої непростої історії надихав та спрямовував будівників і захисників української державності на довгому тернистому шляху до Незалежності.
Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет, геніальний митець-новатор, основоположник нової української літератури й української літературної мови. Він був водночас і драматургом, і повістярем, і фольклористом, і одним із найвидатніших майстрів живопису й графіки.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами та ідеями, Т.Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм і засобів. Автор «Кобзаря» виробляв й утверджував нове художнє мислення.
Значення постаті Кобзаря для українського народу важко переоцінити. «Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності…» — сказав Микола Жулинський.
Поезія Шевченка і його постать ніколи не були для українців обмеженими лише рамками літератури чи й навіть культури. Шевченко є явищем української духовності, могутнім джерелом національної самосвідомості, учасником історичного життя народу, порадником, Батьком, навіть пророком майбутнього та апостолом правди, символом України. Батьківщина була для нього всім, і він є нині всім для українців. Жоден із поетів нового часу не здатний дорівнятися в цьому до Шевченка, чий запо¬віт завжди єднатиме людей у служінні Україні.
«Він поет усього людства, – сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. — Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе — до волі, має всесвітнє значення».
Розповісти про всі відомості неможливо. Коротко зупинимося на перебуванні Шевченка на Сумщині. Він проїжджав її землями з Петербурга до Києва і навпаки, а іноді робив і заплановані поїздки: у 1845 р. — на ярмарок у Ромни, в 1859 р. — до друзів і знайомих на Лебединщину й Конотопщину. Ці подорожі широко відбилися в його літературній і мистецькій творчості, в повістях і щоденнику. З Сумщиною пов’язано близько десятка творів Шевченка-художника, в яких виявилася більшість рис, притаманних йому як живописцю і графіку.
Під час першої подорожі Україною (1843-1844 рр.) Т. Шевченко не раз зупинявся в селі Андріївка, 1843 р. — у маєтку В.М. Рєпніна, рідного брата Варвари Рєпніної, з якою потоваришував у Яготині. Тут намалював портрет дітей В.М. Рєпніна. У 1844¬-1845 рр. Шевченко гостював у свого приятеля Капніста, де, за переказами, намалював пейзаж «Урочище Стінка».
В лютому 1844 р. Т.Шевченко разом із П.Кулішем, одним із його найближчих друзів, уперше відвідав Глухів. Тут він цікавився численними історичними пам’ятками: соборами, храмами, палацами.
Більше довелося побувати Кобзареві на сумській землі під час другої подорожі Україною в 1845-1847 рр.
У 1845 р. поет на тривалий час зупинявся в Глухові. Жив на хуторі В.О. Білявського. Враження від подорожі до міста він згодом описав у автобіографічній повісті «Капитанша». Того ж 1845 р. Шевченко побував у Миклашевського — власника Глухівського родовища каоліну.
Із Глухова Кобзар виїхав на Кролевець. Тут він затримався на кілька днів у пові¬тового лікаря Ф.П. Рудзинського, де, на його прохання, намалював портрет його сина Йосипа.
Улітку 1845 р. Т.Г. Шев¬ченко приїздив на Іллінський ярмарок у Ромни. Тоді містечко відігравало важливу роль в економічному й культурному житті Лівобережної України. Впродовж XVII — XIX ст. воно було одним із найбільших в Україні (та й усій тогочасній Російській імперії) центрів ярмаркової торгівлі. Своїй світовій славі Ромен найбільше завдячував чотирьом ярмаркам, особливо Іллінському. Враження Тараса Шевченка від тих відвідин були такі яскраві, що навіть через дванадцять років, пере¬буваючи на засланні й очікуючи вже на волю, він записав до свого щоденника: «Ильин день. Ильинская ярмарка в Ромни. В 1845 году я случайно видел это знаменитое торжище. Три дня кряду глотал пыль и валялся в палатке Павла Викторовича Свички».
Ця подорож по Роменщині великою мірою відбилася згодом у повісті «Наймичка», де відтворено панораму роменських околиць, Ромоданівський шлях і багато інших подробиць топографічного й побутового характеру.
Справжньою перлиною всенародної пам’яті про Тараса Шевченка в Ромні є пам’ятник поету, збудований роменцями далекого 1918 р. Одним з активних ініціаторів цього задуму був Григорій Вашкевич, скульптором — відомий Іван Кавалерідзе, який жив тоді на хуторі Ново- петрівка поблизу Ромен, із часом видатний український скульптор, кінорежисер і драматург. Пам’ятник Шевченкові — перший на Лівобережній Україні, було відкрито в центрі Ромен 27 жовтня 1918-го. Через багато років його перевели в бронзу.
Під час третьої подорожі Україною (1859 р.) Шевченко відвідав село Лифине. Тут він зупинився в маєтку ліберального поміщика Д.О. Хрущова. На зустріч із давнім другом відразу ж поспішили з Лебедина брати Залеські, художник Мантейфель, лікар Одарченко, родич Лазаревських Я.Т. Нерода. На спогад про зустріч Кобзар подарував О.М. Залеському офорт «Приятелі» з дарчим написом. Наталії Хрущовій вручив офорт «Вечір в Альбано поблизу Рима» й особисто переписав для неї поезію «Садок вишневий коло хати». У Лифиному 7 червня поет написав вірш «Ой на горі ромен цвіте», а також створив кілька пейзажних малюнків — чарівні куточки з деревами, частина садиби з дубом, етюд «Дуб». Із Лифина Тарас Григорович їздив у Лебедин.
А 25 серпня 1859 р., пря¬муючи з Гирівки до Москви, поет разом із братами Лаза-ревськими заночував у Кролевці в садибі Г.М. Огієвської. Йому влаштували щирий прийом. Через деякий час Огієвська отримала від Шев¬ченка «Кобзар» із дарчим написом.
26 серпня 1859 р. поет востаннє побував у Глухові.
4 травня 1861 р. Кролевець в останній раз бачив Т.Г Шевченка: через місто провозили труну з прахом поета.
Тарас Григорович Шевченко для нас — це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, із чого черпають сили й надії. В глибини майбутнього посилав він непорушні заповіти синам свого народу, і серед них — перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Шевченко — сучасний, живий і актуальний як ніколи! Країна спрагло припадає до його творчого спадку, як до життєдайного джерела, перечитує та переосмислює кожен поетів рядок у пошуках відповідей на гострі питання сьогодення і, що найголовніше, — знаходить їх.
Тарас Григорович Шевченко — світовий геній, великий, невичерпний, незборимий, нескінченний і вічно живий для України й українців.
У бібліотеках Роменщини та районній бібліотеці імені Йосипа Дудки пройшли дні вшанування пам’яті національного генія, народного поета України, низка різноманітних заходів: виготовлені альбоми «Всміхнуться квіти березневі, і принесе весь білий світ уклін і шану Кобзареві», «Шевченкове слово в віках не старіє», «Орлиний злет Шевченкового слова»; проведені поетичні й літературно-мистецькі вітальні «Я сьо¬годні Шевченка читаю, скільки мудрості в його словах», «Плекайте в серці Кобзареве слово» та літературні портрети «Шевченко — поет, борець, людина», «Живе під сонцем любові Шевченкове слово», «Тарас Шевченко — України син», «Шевченкове слово крізь віки», «Віч-на-віч із генієм», «Тарасові слова — то правда жива», «Його поезія — пророцтво сьогодення» тощо.
Неля КУБАТКО,
бібліограф районної бібліотеки ім. Йосипа Дудки