Жах душі переселенський
Мук пекельних Соловки
Монастир преображенський
Кровоточить у віки
Зверх диявольська утроба
За плюндрованих сердець
Сущий ад землі та неба
Міліонних душ кінець
Історично невсипущий
Вкрай не вичерпаний біль
Злою згадкою живущий
Історичить звідусіль.
Острів смерті право буду
Підневолених держав
Скриті жертви самосуду
Іскри ленінських заграв.
Різноликі, різнополі.
Від низів і до верхів.
Позбавлялися в неволі.
Долі серця і шляхів.
Незрівняний цвинтар віку
Опріч острова Петра.
Цим кісткам не має ліку
Що взяла земля сира…
Тож, дзвени преображенський.
У всі дзвони, день і ніч.
Як дзвонила в день безпечний
України грізна січ.
